Годинник

horoscop 2009 free online movies horoscop 2010 | horoscop saptamanal | horoscop zilic | horoscop |

Get Adobe Flash player
Счетчик
Яндекс.Метрика
Archives
  • 2018 (22)
  • 2017 (71)
  • 2016 (42)

Поради психолога

Блог практичного психолога Краматорського НВК

Раковської Олени Василівни

https://psyholognvk.blogspot.com/



Скачать



Актуальность проблемы насилия над детьми в семье

Детство является таким этапом в жизни человека, когда  формируется здоровье, закладываются личностные свойства и ценности, определяющие качество его будущей жизни. И в то же время это период, когда ребенок в силу своего социального статуса находится в зависимости от взрослых, нуждается в их поддержке и защите. Но в суровой действительности многие дети переживают насилие, становятся свидетелями и жертвами физических, сексуальных и эмоциональных злоупотреблений со стороны взрослых. Причем часто эти злоупотребления исходят от самых близких для ребенка людей – от родителей.

Проблема насилия над детьми в семье является одной из серьезнейших проблем современного общества. Она очень актуальна для многих стран, в том числе . Более того, количество таких случаев в нашей стране с каждым годом неуклонно растет.

Проблема насилия над детьми существовала всегда, во всех обществах и культурах. Но обсуждение проблем насилия над ребенком, до недавнего времени было своего рода табу. Лишь теперь общество начинает осознавать катастрофические масштабы жестокого обращения.

Изучение этой проблемы представляется чрезвычайно важным в связи с тем, что перенесенное в детстве насилие оказывает сильное влияние на психологическое самочувствие и общее развитие детей и не может не повлиять на всю их дальнейшую жизнь. Происходит деформация личности таких детей.

Для детей, подвергающихся жестокому обращению со стороны родителей, семья играет травмирующую роль и становится источником отрицательного воздействия на ребенка, препятствует здоровой социализации личности ребенка, а тем самым разрушает фундамент безопасности общества, создает угрозу здоровью, интеллектуальному и нравственному развитию ребенка.

Насилие над детьми в семье – умышленное действие или бездействие родителей, наносящее ущерб физическому или психическому развитию ребенка (Б.М. Бим-Бад).

  1. Виды насилия над детьми в семье

Обычно исследователи выделяют четыре основных вида насилия над ребенком: физическое, сексуальное, психологическое насилие и пренебрежение нуждами ребенка. Рассмотрим подробнее каждый  из перечисленных видов насилия.

Физическое насилие

Физическое насилие является одним из самых распространенных видов жестокого обращения с детьми в семье.

Физическое насилие — нанесение ребенку физических повреждений и травм, которые причиняют ущерб здоровью ребенка, нарушают его развитие. Сюда относятся и физические наказания, как средства воспитательного воздействия на детей.

Формы физического насилия:

  • избиение, истязание;
  • удары;
  • пощечины;
  • прижигание горячими предметами;
  • вовлечение ребенка в употребление наркотиков, алкоголя;
  • принуждение к приему медицинских препаратов и отравляющих веществ;
  • попытки удушения или утопления ребенка.

Кроме того, физическое насилие почти всегда сопровождается словесными оскорблениями и психической травмой.

Установлено, что физическому насилию чаще подвергаются мальчики, чем девочки. Маленькие дети получают более тяжелые физические повреждения, чем дети старшего возраста.

Признаки жестокого обращения родителей к ребенку:

  1. Поведение родителей:
  • родители поздно обращаются за медицинской помощью, или инициатором обращения являются другие люди;
  • дают противоречивые, путаные объяснения случившемуся, например, про нагноившуюся рану говорят, что ребенок только что упал;
  • обвиняют ребенка в нанесении самоповреждений, например, что он ударился сам;
  • обвиняют других детей;
  • отсутствует обеспокоенность за здоровье ребенка или, напротив, демонстрируется преувеличенная забота о нем.
  1. Внешний вид ребенка:
  • множественные повреждения, имеющие специфический характер (отпечатки пальцев, ремня, ожоги и пр.);
  • задержка физического развития, отставание в росте и весе;
  • признаки плохого ухода (гигиеническая запущенность, неопрятный вид, сыпь).
  1. Психологические и поведенческие особенности детей:
  • Появление характерных эмоциональных реакций – тревоги, страхов, беспокойства. У многих детей, которых подвергали физическим наказаниям, выявляются расстройства сна, аппетита, тики, энурезы и другая неврозоподобная симптоматика.
  • Младший школьный возраст: стремление скрыть причину повреждений и травм, уставший вид, сонливость, одиночество, отсутствие друзей, боязнь идти домой после школы.
  • Подростковый возраст: побеги из дома, суицидальные попытки, криминальное или антиобщественное поведение, употребление алкоголя, наркотиков.

Сексуальное насилие

Сексуальное насилие над ребенком – это вовлечение ребенка с его согласия или без такового взрослым в сексуальные действия с целью удовлетворения сексуальных потребностей или получения выгоды.

Формы сексуального насилия:

  • демонстрация ребенку половых органов;
  • все виды сексуальных контактов;
  • вовлечение детей в съемки или просмотры порнографических фильмов, картинок и пр.)

Чаще сексуальное насилие над детьми совершается лицами с низким социально-экономическим статусом. В отличие от физического насилия, жертвами сексуального злоупотребления, как правило, бывают девочки. Они в 1,5-3 раза чаще подвергаются сексуальному насилию, чем мальчики.

Важно отметить, что при сексуальном насилии в семье дети, как правило, не получают физических повреждений. Сексуальное принуждение в семье – это не единичное событие, а медленно развивающийся и длительно протекающий и потому трудно выявляемый процесс.

Американские специалисты по насилию над детьми в семье Стин и Монетти выделяют следующие фазы процесса сексуального принуждения над детьми в семье:

1) Фаза соблазнения: повышенное внимание взрослого к одному из детей, выполнение всех его желаний, подарки и подкупы, прямые и косвенные знаки особой симпатии.

2) На фазе сексуальной активности соблазнитель уже предъявляет ребенку непомерные требования. Такие предложения, как «Если я выполняю все твои желания, то и ты должен исполнять все, что я хочу», создают обстановку, провоцирующую ребенка на ответные действия, а вопросы типа:  «Ты, конечно, все расскажешь маме, не так ли?» — затормаживают его сопротивление.

3) В фазе усиленного сохранения тайны виновник для удовлетворения своих потребностей вынужден всячески охранять жертву, чтобы не допустить эмоциональной близости с ней кого-либо еще. Это достигается сведением к минимуму контактов жертвы с другими людьми, что позволяет избежать каких-либо высказываний  ребенка о происходящем.

4) Фаза раскрытия (разоблачения) наступает, как правило, случайно, неожиданно. Только в некоторых, исключительных случаях ситуация становится известной по инициативе виновника или благодаря  преднамеренному признанию жертвы. Как правило, первым, кому ребенок решается все рассказать, становятся все же не взрослые, а другой ребенок – ровесник.

5) Фаза супрессии, наступающая непосредственно после раскрытия, характеризуется тем, что ви­новник, не желая быть до конца разоблаченным всю вину за совершенное насилие на ребенка, которого делает инициатором возникшего в семье кризиса.

Признаки сексуального насилия в семье:

  1. Изменения в выражении сексуальности ребенка:
    поразительные для этого возраста знания о сексуальной жизни;
    • соблазняющее, особо завлекающее поведение по отношению к противоположному полу и взрослым;
    • сексуальные действия с другими детьми (начиная с младшего школьного возраста);
    • необычная сексуальная активность: сексуальное использование младших детей; мастурбация (начиная с дошкольного возраста), проституция.
  2. Изменения в эмоциональном состоянии и общении ребенка:
    замкнутость, изоляция, уход в себя;
    • депрессивность, грустное настроение;
    • отвращение, стыд, вина, недоверие, чувство испорченности;
    • частая задумчивость, отстраненность (встречается у детей и подростков, начиная с дошкольного возраста);
    • трудности в общении с ровесниками, избегание общения с ними, отсутствие друзей своего возраста;
    • отчуждение от братьев и сестер;
    • терроризирование младших и детей своего возраста;
    3. Изменения личности и мотивации ребенка, социальные признаки:
    • неспособность защитить себя, непротивление насилию и издевательству над собой, смирение;
    • резкое изменение успеваемости (хуже или гораздо лучше);
    • прогулы в школе, отказ и уклонение от обучения;
    • отрицание традиций своей семьи вследствие несформированности социальных ролей и своей роли в ней, вплоть до ухода из дома (характерно для подростков).
  3. Изменения самосознания ребенка:
    падение самооценки;
    • мысли о самоубийстве, попытки самоубийства.
  4. Появление невротических и психосоматических симптомов:
    боязнь оставаться в помещении наедине с определенным человеком;
    • боязнь раздеваться (например, может категорически отказаться от участия в занятиях физкультурой или плаванием, или снимать нижнее белье во время медицинского осмотра).

Психологическое (эмоциональное) насилие над детьми

Психологическое насилие – периодическое или постоянное психологическое воздействие на ребенка пагубного характера.

Формы психологического (эмоционального) насилия:

Отвержение. Означает отказ выполнять просьбы и удовлетворять потребности ребенка в форме, выражающей сильную неприязнь.

Отказ в эмоциональном отклике. Представляет собой пассивную форму отказа ребенку в теплых чувствах и заключается в излишней холодности, нежелании или неспособности ответить на попытки общения, предпринимаемые ребенком.

Отказ от детей бывает физическим и моральным (эмоциональным). Родители, физически отказывающиеся от своих детей, ненавидят и избивают своего ребенка, бросают его. Моральный отказ совершается, когда родители не дают детям той любви и заботы, которые необходимы им по мере роста, и проявляться в постоянном ворчании, ругани, необоснованных претензиях к детям, полной отстраненности, незаинтересованности их проблемами.

Унижение. Означает прилюдное унижение, постоянное высмеивание ребенка, употребление по отношению к нему обидных прозвищ, оскорбительные замечания, частые нападки на его достоинство, знания или умственные способности.

Угрозы в адрес ребенка в словесной форме, или запугивание. Включает принуждение ребенка быть свидетелем надругательства над любимым человеком или угроза применения насилия над самим ребенком (например, «Будешь плохо себя вести, голову оторву»).

Преднамеренная физическая или социальная изоляция. Представляет собой запрещение ребенку играть с друзьями или принимать участие в семейных мероприятиях, запирание ребенка в кладовой, сарае или туалете.

Эксплуатация. Это использование слабости либо невинности ребенка. Наиболее ярким примером эксплуатации является сексуальное насилие.

Неприятие и постоянная критика ребенка. Бывает явное и неявное неприятие. Явное неприятие встречается, например, тогда, когда рождение ребенка было изначально нежелательным, либо если ребенок не соответствует начальным ожиданиям родителей, например, в случае, когда планировалась девочка, а родился мальчик, или наоборот.

Неявное неприятие обнаружить гораздо сложнее. В таких семьях ребенок на первый взгляд желанен, к нему внимательно относятся, о нем заботятся, но нет душевного контакта. Например, для матери ребенок – препятствие для развития собственной карьеры, помеха, устранить которую она никогда не сможет, и вынуждена терпеть.

Отсутствие у женщины любви к ребенку, когда он еще находится в материнской утробе. Эмоционально отвергнутые еще до рождения, такие дети рождаются раньше срока в два раза чаще, чем желанные дети, чаще имеют низкую массу тела, чаще болеют, хуже развиваются.

Ложь и невыполнение взрослыми своих обещаний.

Однократное грубое психическое действие, вызывающее у ребенка психическую травму.

Признаки психологического насилия:

  1. Особенности психического состояния и физического развития ребёнка: задержка физического и интеллектуального развития, нервные тики, сосание пальцев, энурез, печальный вид, соматические реакции (потеря массы тела, ожирение, язва желудка, кожные заболевания, аллергические патологии).
  2. Особенности поведения ребёнка: беспокойство, тревожность, нарушение сна, склонность к уединению, подавленность, агрессивность, чрезмерная уступчивость и послушание, заискивающее, угодливое поведение, побеги из дома, угрозы и попытки суицида, проблемы в общении, плохая успеваемость, низкая самооценка.

Пренебрежение основными нуждами ребенка

Пренебрежение основными нуждами детей – отсутствие элементарной заботы о ребенке, в результате чего нарушается его эмоциональное состояние и появляется угроза его здоровью или развитию. Это отсутствие должного обеспечения основных нужд и потребностей ребенка в пище, одежде, жилье, воспитании, образовании, медицинской помощи со стороны родителей, отсутствие должного внимания и заботы, оставление детей без присмотра, что может привести к несчастным случаям, отравлениям и другим,  опасным для жизни и здоровья ребенка последствиям.

Семьи, в которых встречается этот вид насилия, обычно низкого социально-экономического уровня. Для таких семей характерна нищета, безработица. Отцы в таких семьях либо вовсе отсутствуют, либо не участвуют в ее жизни. Часто матери в детстве сами испытывали лишения со стороны родителей и, вследствие этого, располагают настолько скудным запасом теплых чувств. Но пренебрежение детьми случается и в полных семьях, не испытывающих материальных трудностей.

Пренебрежение детьми выявить труднее, чем физическое или сексуальное насилие, так как этот вид жестокого обращения не попадает в поле зрения медиков. Ребенок оказывается в больнице, как правило, лишь тогда, когда пренебрежение его основными нуждами приводит к неорганической задержке развития – замедлению роста и развития.

Признаки пренебрежения основными нуждами ребенка

  1. Особенности внешнего вида ребёнка: санитарно-гигиеническая запущенность, низкая масса тела, задержка роста, общее отставание в физическом развитии, задержка речевого развития, утомлённый вид, сонливость, педикулёз, неопрятная или неподходящая по сезону одежда, хронические инфекции, многократная госпитализация, многократные повреждения от случайных травм или отравлений.
  2. Особенности психического состояния и поведения ребёнка: испытывает постоянный голод или жажду, ворует пищу, интенсивно привлекает внимание в себе других людей, легко вступает в контакт с посторонними, не по возрасту самостоятельный, имеет трудности в обучении, низкую успеваемость, проявляет агрессивность, пассивность, подавленность, регрессивное поведение, трудности общения, занимается мастурбацией, демонстрирует делинквентное поведение.

 Важно отметить, что все вышеперечисленные виды насилия редко встречаются в чистом виде. Обычно они сочетаются. Кроме того, каждое отдельно взятое проявление насилия, как правило, сопровождается психологическим давлением – издевательствами, унижением, отказами в удовлетворении жизненно важных потребностей, установлением всевластия и вседозволенности.

 В последние годы особое внимание стало уделяться поиску путей предотвращения родительской жестокости в отношении детей и разработке конкретных программ оказания социальной помощи и поддержки детям-жертвам насилия. Однако в работе по предотвращению насилия над детьми в семье первостепенное значение должно уделяться не карательным мерам лишения родителей юридических прав на ребенка, а ранней профилактике. Работа в школе  по решению проблемы насилия над детьми в семье должна строиться в трех направлениях: профилактическом, диагностическом и коррекционном.

 Профилактическая работа включает в себя просвещение родителей по вопросам прав и свобод детей, закрепленных в международных и федеральных законодательных актах, отказ от культурологически оправдываемых форм насилия, прежде всего в сфере воспитания и перевоспитания детей; полный отказ от физических наказаний; привитие ценностного отношения к детям и детству и т.д. Данная работа может строиться с использованием таких форм, как использование стендовой информации, выступление на родительских собраниях, проведение родительских клубов, выпуска газет внутри образовательного учреждения, индивидуальных бесед и консультаций и т. д

 Памятка (подростку). Если вы не хотите стать жертвой насилия, соблюдайте несколько правил:

  1. Собираясь провести вечер в незнакомой компании, возьмите с собой приятеля, в котором вы уверены.
  2. В начале вечеринки предупредите всех, что не уйдете не попрощавшись. Если вы покидаете компанию с кем-то, то скажите друзьям, с кем.
  3. Доверяйте своей интуиции. Если вы ощущаете психологический дискомфорт, то это может быть потому, что вы не чувствуете себя в безопасности.
  4. Установите для себя четкие пределы: чего вы хотите, а чего не позволите.
  5. Сохраняйте способность принимать ясные решения и правильно реагировать в любой ситуации.
  6. Ведите себя уверенно. Вы имеете право думать и заботиться о себе, даже если этим вы можете задеть чувство другого.
  7. Если есть возможность, чтобы вас встретили или забрали с вечеринки, то воспользуйтесь ею (это придаст вам большей уверенности, и вы сможете лучше контролировать свои действия). Не пользуйтесь в одиночку услугами частного транспорта. В этом случае попросите провожающего запомнить или записать номер автомашины.
  8. Нет совершенно верных способов защиты от потенциального сексуального насилия. Но существуют тревожные для вас знаки, которые могут насторожить, например неуважение к человеку, нарушение его личного пространства. Будьте осторожны, если кто-то: находится к вам слишком близко и получает удовольствие от дискомфорта, который вы в связи с этим испытываете; пристально смотрит на вас и демонстративно разглядывает; не слушает того, что вы говорите, и игнорирует ваши чувства; ведет себя с вами как хороший знакомый, хотя это не так.

Обращая внимание на знаки подобного рода, вы можете уменьшить риск подвергнуться насилию не только на вечеринке, но и в других местах. Такая ситуация может сложиться, когда вы встречаетесь с кем-то впервые, идете в кино или на дискотеку, находитесь в компании друзей или знакомых.

Если вы находитесь с кем-то, кто заставляет вас чувствовать себя дискомфортно, кто игнорирует ваши чувства или выказывает неуважение к вам каким-то другим способом, лучше немедленно прервать отношения с этим человеком.

Памятка родителю

Прежде чем применить физическое наказание к ребенку,

ОСТАНОВИТЕСЬ!

Специалисты утверждают, что физические наказания:

  1. Преподают ребенку урок насилия.
    Они нарушают безусловную уверенность, в которой нуждается каждый ребенок — что он любим.
    3. В них содержится ложь: притворяясь, будто решают педагогические задачи, родители, таким образом, срывают на ребенке свой гнев. Взрослый бьет ребенка только потому, что его самого били в детстве.
    4. Физические наказания учат ребенка принимать на веру противоречивые доказательства: «Я бью тебя для твоего собственного блага». Мозг ребенка хранит эту информацию.
    5. Они вызывают гнев и желание отомстить, желание это остается вытесненным, и проявляется только много позже.
    6. Они разрушают восприимчивость к собственному страданию и сострадание к другим, ограничивая, таким образом, способность ребенка познавать себя и мир.

Какой урок из этого выносит ребенок?

1.Ребенок не заслуживает уважения.
2. Хорошему можно научиться посредством наказания (оно обычно научает ребенка желанию наказывать, в свою очередь других).
3. Страдание не нужно принимать близко к сердцу, его следует игнорировать (это опасно для иммунной системы).
4. Насилие — это проявление любви (на этой почве вырастают многие извращения).
5. Отрицание чувств — нормальное здоровое явление
6. От взрослых нет защиты.

Каким образом проявляется вытесненный гнев у детей?

1.Насмешками над слабыми и беззащитными.
2.Драками с одноклассниками.
3.Унижением девочек, символизирующих мать.
4. Плохим отношением к учителю.
5. Выбором телепередач и видеоигр, дающих возможность заново испытать вытесненные чувства ярости и гнева

СТРАТЕГИИ ПРЕДУПРЕЖДЕНИЯ

  1. ПОДАВАЙТЕ ХОРОШИЙ ПРИМЕР. Угрозы, а также битье, психическое давление, оскорбления и т.п. редко улучшают ситуацию. Ваш ребенок берет за образец Ваше поведение и будет учиться у Вас как справляться с гневом без применения силы.
    Установите границы. Ограничения учат самодисциплине и тому, как контролировать взаимные эмоции, базируясь на ненасилии.
  2. СТАНЬТЕ ЧАСТЫМ ПОСЕТИТЕЛЕМ ШКОЛЫ. Если у Вашего ребенка возникли проблемы, вызывающие у него депрессию и приводящие к возникновению низкой самооценки, идите в школу — ВМЕШАЙТЕСЬ! Персонал школы существует для того, чтобы помогать детям учиться и преуспевать.

ЕСЛИ ВЫ НЕ ЗАЩИТНИК СВОЕМУ РЕБЕНКУ, ТО КТО ЖЕ ВЫ?

  1. Последствия того, если ребенок чувствует себя неудачником, могут выражаться в насильственных действиях с его стороны: драках, уничтожении имущества, жестокости и даже самоуничтожении.
  2. ГОВОРИТЕ ДЕТЯМ О НАСИЛИИ, КОТОРОЕ ПОКАЗЫВАЮТ ПО ТЕЛЕВИЗОРУ, а не просто выключайте телевизор. Объясните им, что в большинстве своем насилие, показываемое в фильмах — это продукт, созданный для того, чтобы развлекать, возбуждать, держать зрителя в напряжении. И что это совсем не означает, что такую модель поведения нужно применять в своей жизни.
  3. НЕЛЬЗЯ НЕДООЦЕНИВАТЬ ВАЖНОСТЬ СЛОВ «Я ТЕБЯ ЛЮБЛЮ». Дети любого возраста нуждаются в одобрении, поцелуях, объятиях, дружеских похлопываниях по плечу. Они хотят слышать » Я горжусь тобой!»
  4. ГОВОРИТЕ СО СВОИМИ ДЕТЬМИ О НАСИЛИИ. Поощряйте их желание говорить с Вами о своих страхах, о своем гневе и печали. Родители должны слышать тревоги своих детей, разделять их интересы и чувства, а также давать хорошие советы. Наблюдайте как Ваши дети общаются.
    Если же ребенок подвергся насилию, постарайтесь воспротивиться желанию осудить или оправдать то, что произошло. Воспользуйтесь временем, чтобы выяснить обстоятельства, затем решите, как Вы сможете своей поддержкой предотвратить дальнейшее насилие.
  5. Если Вы или кто-либо из Вашей семьи чувствует одиночество, нелюбовь, безнадежность или у Вас проблемы с наркотиками или алкоголем — ищите помощь. Считается, что более половины всех насильственных действий совершается употребляющими алкоголь или наркотики.

ГОРДИТЕСЬ СВОИМ РЕШЕНИЕМ ВОСПОЛЬЗОВАТЬСЯ ПОМОЩЬЮ. ЭТО ТРУДНОЕ РЕШЕНИЕ, НО ОНО ОТРАЖАЕТ ВАШУ ЗРЕЛОСТЬ. ЭТО ПОМОЖЕТ ПРЕДУПРЕДИТЬ НАСИЛИЕ.

КАК ЗАЩИТИТЬ СВОЕГО РЕБЕНКА. Советы родителям

  1. Научите вашего ребенка, что он имеет право сказать«Нет» любому взрослому, если почувствует исходящую от него опасность.
  2. Научите своего ребенка громко кричать«Это не моя мама!» (или «Это не мой папа!»), если кто-то попытается схватить его. Это привлечет внимание окружающих и отпугнет преступника.
  3. Научите вашего ребенка сообщать вам, куда он идет, когда собирается вернуться и звонить по телефону, если неожиданно планы поменяются.
  4. Старайтесь САМИ забирать ребенка из детского сада или школы. Если за ним придет кто-то другой, предупредите об этом заранее воспитателя или школьного учителя.
  5. Придумайте пароль для вашего ребенка и научите его никогда не садиться в машину к незнакомому человеку и никуда не уходить с ним, если он не знает пароль.
  6. Убедите вашего ребенка в том, что гулять в компании друзей гораздо безопаснее, чем одному, особенно в позднее время. Преступника всегда привлекает одиноко гуляющий ребенок.
  7. Фотографируйте вашего ребенка не реже одного раза в год, а имеющееся у вас описание внешности и особых примет ребенка поможет вам в том случае, если он потеряется или будет похищен.
  8. Если ваш ребенок выезжает за границу (на отдых, на лечение, на конкурс, олимпиаду и т.д.), ему необходимо иметь при себе заграничный паспорт
    Все документы, необходимые для оформления паспорта, родители САМИ (никому не поручая) должны представить в паспортно-визовый отдел.
  9. Будьте такими родителями, которым ребенок сможет рассказать обо всем, что с ним случится. Ребенок должен быть уверен в том, что вы всегда будете любить его и никогда не перестанете искать, если он потеряется или будет похищен 



Поради батькам

o 10 заповідей батьківства
o Фрази, які не можна говорити дитині
o Як заспокоїти дитину яка плаче?
o Якщо у дитини істерики
o Як навчитися жити спокійно, відкинувши непотрібні хвилювання і страхи
o В очікуванні чуда: психологія свята
o Чи можуть виконуватися бажання завдяки гарному настрою?
o Особливості поводження зі співрозмовниками різних психологічних типів
o Як підготувати дитину до школи
o Рекомендації батькам щодо розвитку пам’яті у дітей молодшого шкільного віку
o Як оцінювати шкільні успіхи своїх дітей
o Пам’ятка для батьків майбутнього першокласника
o Рекомендації батькам гіперактивних дітей
o Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей
o Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки
o Кілька порад батькам замкнутих дітей
o Закони розумно організованого сімейного виховання школярів
o Поради батькам, які прагнуть розвивати здібності своїх дітей
o Насильство в сім’ї
o Дитяча агресивність

10 заповідей батьківства

Правил про те, як виховувати дитину, придатних на всі випадки життя, не існує. Усі діти різні. Кожна дитина унікальна, унікальні і наші з нею стосунки. Але є речі, які протипоказані при спілкуванні з будь-якою дитиною без винятку. Мова йде про те, чого батькам робити не можна.
Якщо ми хочемо виховати людину, якій притаманна самодисципліна, нам треба в першу чергу розвивати її самосвідомість, прагнути до того, щоб у дитини сформувався позитивний образ самої себе, і уникати всього, що руйнує цей позитивний образ.
Що гріха таїти, навіть самі терплячі батьки час від часу в “засмучених почуттях” все ж користуються недозволеними заходами, але нерідко до них вдаються просто через незнання.
Не принижуй дитину!
Ми іноді запросто можемо сказати дитині: “А краще ти нічого не міг придумати? У тебе взагалі голова на плечах є?” і так далі. Всякий раз, коли ми вимовляємо що-небудь подібне, ми руйнуємо позитивний образ сина чи дочки.
Не погрожуй!
“Якщо ти ще раз зробиш – ти у мене отримаєш!”, “Якщо ти ще раз стукнеш братика, я тебе. . . ” Кожен раз, коли ми так говоримо, ми вчимо дитину боятися і ненавидіти нас. Загрози зовсім марні – вони не покращують поведінки.
Не вимагали обіцянок!
Добре знайоме: дитина завинила, а мама їй каже: “Пообіцяй, що більше ніколи-ніколи так робити не будеш” – і отримує, звичайно, обіцянку. А через півгодини дитина повторює свою витівку. Мама ображена і засмучена: “Ти ж обіцяв!” Вона просто не знає, що обіцянка нічого не означає для маленької дитини. Дитина живе тільки в сьогоденні. Якщо вона чутлива і совісна, то вимагання обіцянок буде розвивати в неї почуття провини, якщо ж дитина не чутлива, це тільки навчить її цинізму: слово – це одне, а справа – зовсім інше.
Уникайте гіперопіки!
Зайва опіка привчає дитину до думки, що сама вона нічого робити не може. Багато батьків недооцінюють можливостей дітей щонебудь робити самостійно. Прийміть як девіз: “Ніколи не роби за дитину те, що вона може зробити сама”.
Не вимагай негайної покори!
Уявіть, що чоловік говорить вам: “Олена, кинь все і цю ж хвилину приготуй мені кави”. Як вам це сподобається? Точно так само вашій дитині не подобається, коли від неї вимагають, щоб вана негайно залишила своє заняття, краще попередити її заздалегідь: “Хвилин через десять будемо обідати”, тоді ми цілком можемо дозволити їй побурчати трохи: “Ой, мам! Я ще пограю”. Сліпе беззастережне підпорядкування характерно для маріонетки, але воно не сприяє формуванню незалежної, самостійної людини.
Не потурай дитині!
Мова про вседозволеність. Діти відразу відчують, що батьки бояться бути твердими, коли вони переступають межі дозволеного, бояться сказати їм “ні”. Це вселяє в них впевненість, що всі правила гумові – варто трішки натиснути, і вони розтягнуться. Таке може спрацьовувати в рамках сім’ї, але за її межами дитину чекають гіркі розчарування. Потурати дитині – означає, позбавляти її можливості вирости пристосованою до життя людиною.
Будь послідовним!
У суботу у мами гарний настрій і вона дозволяє синові порушувати всі правила (або якісь з них). У понеділок, коли він робить те ж саме, вона “навалюється на нього, як тонна цегли”. Уявіть себе на місці своєї дитини. Як би ви навчилися водити машину, якби в понеділок вівторок і четвер червоне світло означало “стоп”, а в середу і суботу – “можна продовжувати рух”? Дітям необхідна послідовність у вимогах. Вони повинні знати, чого від них чекають. Безладність у дозволах і заборонах цьому не сприяє.
Не вимагай того, що не відповідає віку дитини!
Якщо ви чекаєте від свого дворічного малюка, щоб він слухався, як п’ятирічний, то цим ви провокуєте у нього неприязнь до вас. Ви вимагаєте від нього зрілості поведінки, на яку він ще не здатний – це погано позначається на розвитку його самосвідомості.
Не моралізуй і не говори дуже багато!
Кожного дня тисячі слів осуду вихлюпуються на наших дітей. Якщо всі їх записати на магнітофон і прокрутити мамам, вони будуть вражені. Чого тільки вони не говорять своїм дітям! Загрози, насмішки, бурчання, цілі лекції про мораль. . . Під впливом словесного потоку дитина “відключається”. Це для неї єдиний спосіб захисту і вона швидко його освоює. А оскільки відключитися повністю вона не може, то відчуває почуття провини, а це розвиває негативну самооцінку. Всі “моралі” зрештою для дитини зводяться до таких схем: “Те, що ти зробив, – це погано. Ти поганий, тому що це зробив. Як ти міг так вчинити після всього хорошого, що мама зробила для тебе?”

Не лишай дитину права залишатися дитиною!
Уявіть собі, що ви – педагогічний геній і виховали зразкову дитину: тиху, завжди поважаючу дорослих, яка ніколи не бунтує і не виходить з-під контролю, робить все, що дорослі від неї хочуть. У неї немає негативних почуттів до чого-небудь і до кого-небудь, вона совісна і акуратна, ніколи нікого не обманює. Але, може бути, тоді ми маємо справу з маленьким дорослим? Психологи вважають, що “зразкова” дитина – не щаслива дитина. Це дитина під маскою. Вона сховала своє “я” під оболонку, а всередині у неї дуже серйозні емоційні проблеми.
Виховуючи дітей, розвиваючи їх самодисципліну, давайте не забувати, що вони все-таки діти. Давайте залишимо за ними це право!
1. Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти. Або – як ти хочеш. Допоможи їй стати не тобою, а собою.
2. Не зганяй на дитині свої образи; що посієш, те й зійде.
3. Не вимагай від дитини плати за все, що ти для неї робиш: ти дав їй життя – як вона може тебе віддячити? Вона дасть життя іншому: це незворотний закон подяки.
5. Не стався до її проблем звисока.
6. Не принижуй!
7. Не муч себе, якщо не можеш чогось зробити для своєї дитини, муч, якщо можеш і не робиш.
8. Пам’ятай: для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все.
9. Умій любити чужу дитину. Не роби чужій дитині те, що не хотів би, щоб інші зробили твоїй.
10. Люби свою дитину будь-якою: неталановитою, дорослою; спілкуючись з нею, радій, бо дитина – це свято, яке поки що з тобою.

Фрази, які не можна говорити дитині
Іноді ми автоматично щось говоримо своїм дітям, абсолютно не замислюючись над часто вживаними в родині фразами. Ці фрази передаються з покоління в покоління, злітають з вуст легко і непомітно, і часто завдають серйозної шкоди формуванню особистості дитини. Причому фраза на перший погляд може виглядати зовсім нешкідливою, але, тим не менш. . . її краще не повторювати.
Залиш мене в спокої!
Варіантів у цієї фрази може бути багато: «відстань від мене», «не заважай», «я зараз зайнятий», «іди, дай мені зайнятися своїми справами» і так далі. В результаті частого проговорювання цих фраз у дитини формується модель дитячо-батьківських відносин, в яких його місце – далеко не перше. Надалі це неминуче позначиться на взаєминах батьків і старших дітей. У найскладніших випадках посил «піди звідси, не заважай» може бути сприйнятий дитиною буквально: дитина-перешкода, нею не дорожать, від неї мріють позбавитися.
Ти такий. . .
Ярлик, повішений на дитину в дитинстві, з високою часткою ймовірності вплине на формування її характеру. Навіть у зменшувально-ласкательной формі такий ярлик неминуче завдасть шкоди. «Дурненький», «капризний», «ледачий» – всього цього краще не вживати в спілкуванні з дітьми. І ні в якому разі не можна повторювати такі слова по кілька разів. Особливо психологи радять уникати негативно забарвлених ярликів, хоча і вплив нейтральних і позитивно забарвлених «кличок» ще не до кінця вивчено.
Чому ти не можеш бути як. . . ?
Подібні порівняння з сестрою, братом, сусідським дитиною або кимось іншим небезпечні не тільки тим, що можуть створити довгострокову образу і ревнощі, але й тим, що вони в змозі спровокувати негативну реакцію, небажання робити те, що ви від дитини хочете.
Поквапся
Зрозуміло, що особливо часто така фраза звучить в той момент, коли батьки поспішають. У такі моменти хочеться, щоб дитина ворушився якнай швидше, а вона, як на зло, возиться, відволікаючись на все підряд. Можливо, що точно така ж її поведінка в більш спокійні моменти не викликає вашого роздратування, і ви її навіть не помічаєте. Якщо фраза постійно вимовляється роздратованим або звинувачувальним тоном, то змушує дитину відчувати те, що батьки нею незадоволені, що вона заподіює незручність. Якщо така ситуація повторюється щодня або навіть по кілька разів на день, ні до чого хорошого це не призведе. Найменше – падіння самооцінки дитини, а іноді і поведінка спрямована на протест.
Молодець!
Що поганого може бути в цій поширено заохочувальній репліці? Проте психологи стверджують, що при частому вживанні однієї і тієї ж фрази в якості похвали, вона стає знеособленою, знецінюється. Дитина починає сприймати її як якусь механічну відповідь, і на підсвідомому рівні перестає надавати їй якесь значення. Тобто механічно сказане «молодець» дорівнює в її сприйнятті повній відсутності якої-небудь похвали. Так що навіть хвалити дитину краще кожен раз по-різному, не використовуючи одних і тих же виразів.
Дай-но я тобі допоможу, у тебе не виходить
Психологи вважають, що така фраза, повторювана день у день, програмує дитину на невдачу. Вона заздалегідь готова до того, що у неї не вийде, але мама все за неї зробить. До слова сказати, в певному віці у дитини починається період «я сам», під час якого проголошення такої фрази навіть може спровокувати неабиякий конфлікт!
Візьми, тільки заспокойся!
Часта зміна суворої заборони на вимучений дозвіл підказує дитині, що таким способом (ниттям, криками, істериками, капризами) вона може домогтися від батьків чого завгодно.
Швидко припини!
Негайно помовч, зараз же заспокойся, швидше, кому сказали. . . Ні з ким, крім дитини, ви б не дозволили собі розмовляти в подібному тоні, адже правда? Дитина на таке звернення теж ображається, відчуваючи себе при цьому ще й абсолютно безправною. І замість того, щоб «перестати» і «заспокоїтися» починає протестувати. Малюки плачуть і вередують, підлітки кидають «відчепись» і замикаються в собі. В результаті такої фрази мама отримує прямо протилежний результат: замість того, щоб «припинити», дитина тільки підсилює небажану поведінку.
Ми це не купимо – дорого (немає грошей)!
Подібна фраза передбачає, що ви купили б, у випадку, якщо гроші б були, але ж це не завжди саме так. Найкраще пояснити дитині, що не варто купувати все підряд і до грошей варто ставитися раціонально, адже вони складають ваш сімейний бюджет.
Не псуй мені нерви, у мене здоров’я не залізне!
Насправді засмучувати не варто і цілком здорову маму або бабусю. Але багато батьків часто вдаються до таких хитрощів, як «високий тиск», «серце коле», щоб дитина припинила вести себе неналежним чином. По-перше, якщо ви хочете, щоб ваша дитина була з вами чесною, то й самі не обманюйте її, а по-друге, рано чи пізно вона перестане реагувати на такі хитрощі і, цілком імовірно, що коли у вас дійсно десь «кольне», дитина просто не зверне на це належної уваги. Одним словом, не жартуйте такими речами.
Ти ж дівчинка (хлопчик), а вони себе так не поводять!
Дівчатка неодмінно повинні бути акуратними, не грати у футбол, не лазити по парканах, а ось хлопчики не повинні скиглити і неодмінно повинні бути сильними. Нав’язування таких стереотипів з ранніх років не приведе ні до чого хорошого. Так, ставши дорослим, хлопчик буде соромитися своєї емоційності або недостатньої фізичної витривалості, а дівчинка стане комплексувати з приводу своєї зовнішності або «чоловічої» роботи. Може трапитися і зворотна реакція, коли наперекір вашим вічним рожевим бантикам і платтячкам, дівчинка-підліток не буде вилазити з джинсів і освоїть зовсім не жіночі манери. Нехай діти будуть дітьми, не позбавляйте їх цієї радості.
Не переживай, це все дурниці!
Для вас може це і дурниці, звичайно, але для дитини це може бути дуже важливо і значимо. Відібрали іграшку, посміялися над одягом або вчинком, не взяли в командну гру, та хіба мало у дітей буває неприємностей. Якщо ви будете завжди від цього відмахуватися і називати дурницями, то в кінцевому підсумку втратите до себе довіру і ваше доросле чадо навряд чи прийде розповідати про свої вже аж ніяк не дитячі проблеми.
Ще раз таке повториться – ти в мене отримаєш!
Вся справа в тому, що після виголошення такої фрази, до виконання покарання, як правило, не доходить. І всі заборони на перегляд телевізора або позбавлення морозива відкладаються на інший раз. А якщо на сто перший раз ви таки виконаєте загрозу, то педагогічного ефекту вона точно не матиме, швидше викличе подив і образу. Дитина повинна знати, чого очікувати вчиняючи так чи інакше

Як заспокоїти дитину яка плаче?

Діти віком від 2 до 5-6 років використовують плач в якості способу спілкування і сигналів батькам про біль, хвороби або невдоволенні.
Плач – це не тільки сигнал лиха, це спосіб маніпуляції батьками та висловлення власної думки, демонстрація характеру і вираз емоцій.
Однак іноді трапляються напади плачу які вводять батьків у ступор: заспокоїти дитину часом дуже важко. Що ж робити батькам, як справлятися з ситуацією?
Розберемо декілька ситуацій та способів заспокоєння дитини, ще раз нагадавши, що мова піде не про немовлят, а про дітей у віці 2-6 років.

Якщо дитина хвора
Природно, плач може бути сигналом хвороби – болять зубки, вушка, голова або животик, але дитина тоді досить впевнено вказує вам на джерело болю.
У цьому випадку необхідний виклик лікаря, вимірювання температури, хоча б легкий огляд малюка і виявлення джерела болю. Необхідно всіма можливими силами допомогти малюкові – дати жарознижуючі, зателефонувати лікарю і запитати, чим полегшити стан, приголубити і обійняти малюка, заспокоїти його.
Зазвичай ознаки хвороби проявляються цілим комплексом симптомів – змінюється поведінка, з’являється жар або нудота, пронос, блювання. Але якщо ніяких зовнішніх ознак немає, не варто ігнорувати скарги малюка і думати, що він симулює. Зазвичай дітлахи знають, наскільки неприємні хвороби, і рідко обманюють. Завжди уважно ставитеся до скарг дитини на здоров’я.

Якщо дитина впала і вдарилася, отримала травму.
Дитина може заплакати від болю, образи чи переляку, і треба вміти правильно надати їй допомогу і заспокоїти. Є особливі психологічні прийоми, які навчають дитину справлятися з емоціями і швидко заспокоюватися при плачі. Ці прийоми дещо відрізняються від звичних нам методів заспокоєння, але вони допомагають набагато ефективніше, ніж звичайні прийоми.

Чого не потрібно робити
Перш за все, не варто розмовляти з дитиною, поки вона плаче, а вже тим більше – сварити її або вичитувати. Не потрібно говорити їй «іди, я тебе пожалію», охати і ахати або голосити «бідний, маленький, лапонька, зайчик» і т. д.
Мовчки розкрийте руки і прийміть малюка в свої обійми, міцно притиснувши його до себе і укутавши собою, як теплим пледом. По-перше, це дасть дитині відчуття захищеності і вашої надійності. По-друге, дозволить вам впоратися зі своїм хвилюванням і емоціями, тремтінням у руках від переляку.
Ви не повинні передавати дитині свого хвилювання на рівні тіла і підсвідомості, ви повинні передати їй спокій і силу. Ці обійми дають можливість мозку дитини осмислити проблему і не перевантажувати її інформацією.
Не варто дути на ранки, тут же намагатися надати дитині допомогу – якщо це, звичайно, не серйозна кровотеча або перелом. При банальній шишці або садна важливіше допомогти дитині психологічно.
Помилково сунути дитині іграшки чи цукерки, заколисувати, як грудничка: не давайте дитині приводу для маніпуляції ситуацією і входу в істерику! Всі ваші дії знову ж будуть перевантажувати психіку малюка, в той час як йому необхідно заспокоїтися.
Наступного разу, коли дитина впаде, а ви не побіжите до неї з переляком, не почнете сюсюкатися і не сварити, вона, можливо, і не заплаче зовсім, а буде сама справлятися зі своїм падінням. Встане, і прийде до вас спокійним.

Що потрібно зробити
Перш за все, обійміть дитину, міцно-міцно притиснувши її до себе і відгородивши від місця падіння або події. Нехай вона відчує вас всім тілом.
Почніть рівно і глибоко дихати, рахуйте до десяти в повільному темпі. Ви помітите, як уривчасто дихання дитини і як воно плавно вирівнюється і відновлюється. У дітей це відбувається несвідомо і рефлекторно – вирівняти дихання під подих дорослого.
Можна супроводжувати дихання легкими погойдуваннями, погладжування, поплескування – словом, тактильною стимуляцією шкіри. Але це повинно бути легким і ненав’язливим, щоб не відволікати дитину від усвідомлення ситуації. Не варто намагатися відразу перервати плач – треба дати вихід емоціям зі сльозами. Можна легенько наспівувати пісеньки без слів, це теж допомагає заспокоєнню і відновленню дихання.
І тільки після того, як малюк почне рівно дихати і перестане схлипувати, можна розібрати ситуацію без емоцій: подивитися, де і що сталося, розповісти історію його падіння без емоцій і засудження, оцінок – тільки інформацію. Приміром, «ти йшов, на підлозі лежала іграшка, ти спіткнувся об іграшку і впав».
У кульмінації розповіді малюк, можливо, знову спробує засмутитися, але це його право – йому необхідно пережити і осмислити ситуацію, тільки тоді він навчиться справлятися з плачем і заспокоюватися швидше.
Чого робити не варто, так це в розповіді ситуації давати оцінки і засуджувати – «це тому, що ти іграшки порозкидав», «це тому, що ти балувався» і т. д.

Якщо у дитини істерики
Дитячі істерики – це напади криків з плачем і обуренням, що виникають у разі сильних емоційних сплесків. Це спосіб маніпуляції рідними людьми, викликані гнівом, роздратованістю, агресією або відчаєм. Саме цей плач батькам найважче заспокоїти, так як травми і падіння досить швидко забуваються, а на причини істерики дитина чітко сфокусовані.
У цих випадках однозначних порад немає, в кожному випадку необхідно знаходити свій вихід із ситуації. Але є кілька способів, які користуються успіхом у вихователів і багатодітних батьків.
При істериках в людних місцях, магазинах, на майданчиках або вдома допомагають такі прийоми:
відволічіть увагу дитини на небо, показавши там «літачок», хмарки або щось незвичайне, бажано постаратися залучити до цього інших дорослих (вони зазвичай підіграють), і це легко може відвернути дитину від предмета істерики. Увага дорослих, та ще й колективна, дуже сильно збуджує цікавість і припиняє істерику.
почати шукати телефон зробивши вигляд, що він дзвонить. Почати розповідати малюкові, що потрібно відповісти т. д. Якщо це трюк з телефоном, зробити вигляд змовника і поквапити дитину додому або куди вам треба, розповівши, що «мені повідомили по телефону, там тебе чекає. . . ». Далі – орієнтуйтеся по обставинам.
зробити вигляд, що ви плачете ще більш гірко, ніж малюк, і вам дуже боляче. Зазвичай малята кидаються заспокоювати плачуть батьків, забуваючи про свої проблеми.
можна, навпаки, почати кривлятися, лоскотати малюка і будувати пики, робити дурниці, загалом, перевести істерику в сміх. Найчастіше це допомагає татам, у них витримка і почуття гумору краще маминих.
А ще завжди допомагає спосіб поговорити з дитиною як з дорослим, пояснивши все, як є, всю ситуацію. Потрібно обійняти і приголубити дитину – найчастіше істерики бувають від дефіциту ласки і уваги, діти використовують їх як спосіб привернути до себе інтерес мами і тата, показати, що їм чогось не вистачає в спілкуванні з батьками.

Як навчитися жити спокійно, відкинувши непотрібні хвилювання і страхи
Жінкам властиво переживати, це закладено природою. Материнський інстинкт примушує хвилюватися не лише про дітей, але і просто про близьких людей. Думки про те, чи усі ситі, здорові, щасливі, заповнюють свідомість. І це непогано. Гірше, коли окрім цих думок в голові ще тисячі інших, які примушують переживати і нервувати, думати про завтрашній день і проводити безсонні ночі. У постійному очікуванні нещастя і в прогнозуванні різних бід, які ось-ось посиплються на голову, жінки проводять не один день, витрачаючи своє здоров’я, нерви і спокій. Давайте поговоримо про те, як перестати нервувати з будь-якого приводу, як навчиться не боятися майбутнього і справлятися з хвилюванням і тривогою.
1. Перестаньте грати чужі ролі.
Слід зазначити, що головною причиною усіх наших бід є ми самі. Це ні для кого не секрет. Ми самі навішуємо на себе зобов’язання, іноді настільки непосильні, що мимоволі ускладнюємо своє життя. Усім людям хочеться бути ” гарненькими”. Проте як би ви не намагалися добитися ідеальності, все одно знайдуться невдоволені. Якщо ви хочете стати великим начальником, то від цього рішення можуть постраждати ваші близькі. Якщо ви хочете навпаки, бути хорошою дружиною і відмінною матір’ю своїм дітям, тобто ризик не лише загрузнути в побутових справах, але і в один прекрасний момент усвідомити те, що ваша господарність ніким не оцінена належним чином. Отже, якщо ви хочете перестати нервувати по дурницях і навчитися пригнічувати тривогу і хвилювання, то перше що повинні засвоїти – вам необхідно змиритися з собою, прийняти себе такий, яка ви є і перестати грати чужі ролі: ідеальної дружини, великого начальника, хорошої матері і так далі. Ви повинні жити природно. Неможливо без наслідків ” засунути” себе в певні рамки певної героїні. Відверто признайтеся собі, що ви неважна хазяйка і шукайте шляхи до виходу з цієї ситуації, а не примушуйте себе пекти несмачні пиріжки і переживати з приводу того, що у вас нічого не виходить.
2. Заряджайтеся позитивом.
Якщо ви хочете перестати нервувати і переживати, то в моменти, коли відчуваєте, що до вас підкочує відчай, постарайтеся натягнуто посміхнутися. Повірте, навіть така штучна посмішка зможе створити диво – ваші думки не здадуться вам такими похмурими.
Намагайтеся впродовж дня шукати приводи для веселощів. Смійтеся від душі, читайте анекдоти і дивіться комедії. Самий кращий засіб від нервів – це здоровий сміх і позитивний настрій.
3. Виключіть негативний вплив.
Ви ніколи не помічали, що деякі ваші товариші і знайомі значно псують вам настрій? Є люди, яким подобається вселяти в людину почуття невпевненості і легку нервозність. Крім того, значно на наш настрій впливають і ті друзі, які щодня розповідають про свої проблеми і невдачі. Образливо стає ще і від того, що найчастіше їм не треба від вас слів розради або підтримки. Вони просто хочуть скинути частину негативної енергії на вас. Тому, постарайтеся мінімізувати своє спілкування з таким людьми, від бесід з якими вам стає тільки гірше.
4. Перестаньте думати, що гроші зроблять вас щасливішою.
Дуже багато людей готові перетворити своє життя на гонитву за грошима, при цьому приносячи в жертву усіх, включаючи себе. Звичайно, наявність грошей в повсякденному житті – важливий чинник, а їх відсутність – це великий головний біль, проте не варто думати, що різноколірні папірці зможуть замінити вам сім’ю, близьких людей, батьків або друзів. Не перетворюйте своє життя на безглузду гонитву за розрекламованим щастям. Щастя не в дорогому одязі і не в шикарних авто. Щастя в людях, в їх відношенні до вас, в дітях і в сім’ї.
5. Навчіться жити неквапливо.
Перестаньте бігати по кругу у пошуках свого щастя і спокою. Навчіться радіти кожній хвилині свого життя, отримувати задоволення від дрібниць, відчувати смак кожного шматочка їжі, смакувати спілкування з близькими людьми, споглядати прекрасні явища природи. Живіть повільно і із смаком.
6. Перестаньте думати про проблеми.
Дуже часто ви думаєте про те, що може не статися в принципі. Проте, ви із захватом доганяєте на себе страх і тривогу, примушуєте переживати те, що ще не сталося. Гірше, коли ви цілодобово корите себе за те, що вже було, і живете минулим. Ви наповнюєте своє життя безглуздими переживаннями і страхами, які по суті своїй є абсолютно не значимими : що було – пройшло, а то чого ви побоюєтеся – може і не статися.
Перестаньте нервувати і хвилюватися із приводу і без. Насолоджуйтеся своїм життям. Будьте щасливі.

В очікуванні чуда: психологія свята
Традиція спільних свят відіграє істотну роль у житті родини, оскільки свято несе в собі функцію духовного єднання, колективного самовираження, зняття тягаря буденних проблем і турбот. Загальносімейні святкові дати, сама підготовка до свята: наявність певних ритуалів, наприклад, способів вітати один одного, дарувати подарунки, організовувати певний сценарій свята, готувати певні страви і т. п. — гарна можливість створити і закріпити спільні родинні традиції. Звичайно, при бажанні самої родини, всіх домочадців, мати ці традиції. В цьому відношенні Новий рік, мабуть, найбільш домашнє тепле свято.
Зміст кожного такого свята відображає цінності сім’ї. Це привід подарувати один одному увагу, турботу, тепло. Доведено, що свято має здатність групового впливу, тут затверджуються стереотипи поведінки й ціннісні орієнтації. Атмосфера чуттєво-емоційної насиченості, яка, як правило, панує під час таких подій, полегшує їх засвоєння і закріплення в свідомості.
Подарунки, насамперед, повинні відповідати віку, інтересам і захопленням людини.
Для дитини кращий подарунок — іграшки, підібрані з урахуванням її пристрастей. І якщо у батьків немає можливості купити дорогий подарунок, не слід видобувати його “чого б це не коштувало” — інакше дитина зрозуміє, що вона може маніпулювати батьками.
Крім того, дитина повинна теж брати активну участь у підготовці до свята і в церемонії дарування. З раннього дитинства діти щось майструють, малюють, ліплять — і вдома з мамою, і в дитячому садку. Запропонуйте подарувати саморобки, зроблені власними руками, татові, сестричці, бабусі. Коли дитина підросте, її можна брати з собою за покупками, вибирати подарунки, пропонувати дитині проявити ініціативу і фантазію. Не забувайте щиро хвалити дитину за зроблений вам подарунок, тим самим, заохочуючи і мотивуючи дитину долучатися до культури і традицій дарування. Нехай дитина зрозуміє, що дарувати подарунки ще приємніше, ніж отримувати. На власному прикладі показуйте дитині, як вам подобається дарувати подарунки іншим.
В деяких сім’ях прийнято відзначати свята окремо. Батьки (найчастіше це річниця весілля або інші “подружні” дати) святкують без дітей, підсвідомо повертаючись до періоду бездітності, до періоду залицяння, переживання яскравих емоцій, свободи; а діти відзначають свята без батьків, насолоджуючись спілкуванням і грою з однолітками. Але частіше для сімей не існує “роздільних свят”. І можливо, це більш правильна позиція. Так як спільне святкування — це спосіб зближення членів сім’ї, заснований на емоціях радості, спільної діяльності, спосіб уникнути непорозуміння. Психологи зазначають, що у дітей повинна бути можливість різного мікросоціального спілкування. Наприклад, поїздка до бабусі, близьких родичів.
Іноді підлітки хочуть святкувати Новий рік без батьків, з однолітками. Для тінейджерів (і це їх головна вікова особливість) найважливішим є безпосереднє спілкування з однолітками в школі, на вулиці, в компанії. Не варто категорично забороняти щось дитині — ви ризикуєте отримати бурхливу емоційну реакцію від дитини, скандал. Тим більше, закривши її в будинку, вам все одно не вдасться створити враження, що “вся родина в зборі”, що “все добре”. Доречно запропонувати дитині провести якийсь час у колі сім’ї, і все-таки відпустити, дотримуючись всіх заходів безпеки. Дізнатися, куди дитина йде, хто в компанії, супроводжувати дитину.
Як варіант — можна напередодні взяти участь в організації вечірки на чужій території, або запропонувати запросити друзів у свій будинок. Все залежить від дитини, наскільки вона психологічно зріла. В юнацькому віці стає актуальним “відділення” від дорослих. Але батьки мають бути впевнені, що їх дитина в безпеці.
Сам по собі Новий Рік несе в собі життєстверджуючий, позитивний заряд. І неважливо в цю чарівну ніч — скільки років дітям і скільки батькам. І чи вірять вони в Діда Мороза — тепер це просто ще один приємний сімейний сюрприз у теплій атмосфері домашнього свята.

Чи можуть виконуватися бажання завдяки гарному настрою?
Чим би ми не займалися – важливою справою, обмірковуванням майбутніх планів, найважливіше – з яким саме настроєм це робиться.
Кожен з власного досвіду знає, що радісний або піднесений настрій дає позитивний імпульс будь-якого почину.
Якщо вчинки чи події починаються в гарному настрої, все виходить легко і в короткий термін.
Чи можна “творити” гарний настрій? Як навчитися керувати ним? Як за допомогою гарного настрою досягати бажаних результатів?
Очевидно, перебувати в гарному настрої з ранку до вечора (а втім, і вночі – бачити радісні яскраві сновидіння) хочуть всі без винятку. Але люди “влаштовані так, що знаходять безліч приводів його собі зіпсувати. Важливо відразу запам’ятати, що настрій – перш за все, результат відношення до навколишнього світу. Якщо ставитися до будь-яких подій явно негативно, то й настрій швидко стане відповідним. Тому перше правило – щоб створити гарний настрій, необхідно намагатися знаходити в подіях, навіть якщо вони здаються спочатку різко негативними, що щось добре, корисне.
Успішні люди відрізняються від людей, які поки що не досягли успіху, саме вмінням “перетворювати кислі лимони в лимонад”. Іншими словами, негативне перетворювати на позитивне. Знаходити в усьому уявно “поганому” якусь особисту або суспільну користь. Наприклад, зламався телевізор – зате можна почитати книгу, до якої не доходять руки ось вже місяць. Дощ на вулиці – зате дощ розжене веселу компанію, що збирається ввечері на лавці біля під’їзду, і ніхто не буде заважати спати.
Напевно кожен на практиці стикався з підтвердженням висловлювання “Думки матеріалізуються”. А якщо перебувати в пригніченому настрої, то і думки будуть відповідними. І чим довше затягується депресія, тим більше шансів, що все негативне буде матеріалізуватися. У свою чергу, позитивний настрій налаштовує “стрічку” подій на зовсім інший, мажорний лад. Саме тому імпульс гарного настрою “розгортає” події, і вони матеріалізуються в легкому і простому ключі.
Простий, але ефективний спосіб “притягати” гарний настрій – завжди думати про те, що ви хочете, тобто про приємне і позитивне. А не про те, чого вам не хочеться, – негативне і небажане. Адже буде матеріалізоване саме те, про що думалося частіше і найдовше. Як ви думаєте, про що “правильніше” думати – хотіти прийти на навчання вчасно або не хотіти спізнитися? Відчули різницю?
Існує думка, що гарний настрій можна отримати тільки тоді, коли все налагоджено – побут, кар’єра, сім’я, достаток. Але як же бути, якщо чогось з перерахованого поки що немає, отримати дуже хочеться, а не виходить, і тому немає настрою? Правило виходу з подібних ситуацій просте – “відпустити” ситуацію, не зациклюватися” в ній. Потрібно просто прийняти як даність, що чогось у вас поки немає. Але тримати на підкірці, що коли-небудь – і це відбудеться дуже скоро – обов’язково буде! Як тільки виходить “відпустити” негативну або небажану ситуацію, настрій відразу покращується! Турбуватися адже більше немає про що.
Коли у нас гарний настрій, ми посміхаємося. Тобто як результат на імпульс з мозку певні м’язи скорочуються, і на обличчі з’являється посмішка. Чи не можна використовувати зв’язок “настрій – мозок – скорочення м’язів обличчя – посмішка” у зворотному напрямку? На щастя, відповідь на це питання позитивна.
Виявляється, для поліпшення настрою достатньо всього 5-10 хвилин посидіти з “штучною”, вимушеною усмішкою. Навіть якщо посміхатися зовсім не хочеться і настрій гірше нікуди. При цьому бажано, щоб хоча б спочатку виконання вправи вас ніхто не бачив. М’язи нервовими волокнами пов’язані з мозком і через мозок впливають на настрій. Через кілька хвилин посмішка стає справжньою і ви усвідомлюєте, що посміхаєтеся цілком щиро.
О, диво! Покращується Настрій!

Особливості поводження зі співрозмовниками різних психологічних типів
Кожен із нас потрапляв у ситуацію непорозуміння при спілкуванні, Незалежно від того, якою була тема розмови, з ким саме ми розмовляли та до якого психологічного типу належав співрозмовник. Іноді ми інтуїтивно відчуваємо, з якою людиною як саме треба розмовляти, щоб домогтися взаєморозуміння. Але найчастіше на це ніхто не звертає особливої уваги, ми зайняті лише собою і лише тим, що говоримо самі.
Звідси більшість конфліктів. Отже, щоб не припускатися подібних помилок у спілкуванні, корисно знати психологічні типи характеру наших співрозмовників. Швидко оцінивши і визначивши тип, ми вже не ризикуємо образити людину чи самому вскочити в халепу.
Менші за кількістю класи людей, на відміну від культурних спільнот, розглядаються у психологічних типологіях. На загальному рівні їх можна поділити на мотиваційні, безпосередньо пов’язані з організацією діяльності людини, та когнітивні, тобто такі, що описують особливості її мислення.
Дж. Д. Белл виділяє шість мотиваційних типів особистості: 1) той, що командує; 2) той, що атакує; 3) той, що уникає; 4) той, хто догоджає; 5) той, хто виконує; 6) той, хто досягає.
1. Особистість, яка командує, має контролювати кожну ситуацію, з якою стикається, домінувати у кожній групі, в якій бере участь, жити упорядкованим, систематичним життям. Вона не любить невизначеності, бачить світ у чітких категоріях, підходить до кожної ситуації догматично та вперто. Прикладом такого мотиваційного типу може слугувати французький президент Шарль де Голль;
2. Особистості, яка атакує, треба звільнитися від відповідальності або залежності від інших. Вона завдає ударів іншим і уникає обов’язків, руйнує плани, але не висуває рішень, любить дебатувати. її риси – саркастичність, цинізм та зневажливе ставлення до життя. Найяскравішим прикладом того, хто атакує, є Адольф Гітлер;.
3. Особистість, яка уникає, прагне не наражатися на поразки. Метою її життя – ховатися. У неї мало самовпевненості, вона віддає перевагу стабільним та рутинним завданням. Особисто не ризикує і ставить для себе нескладні цілі.
4. Особистість, яка догоджає, прагне зробити так, щоб інші любили та підтримували її. Вона хоче, щоб її поважали і вважали щедрою та доброю. Воліє виконувати завдання, які передбачають роботу з людьми на товариській, компанійській основі.
5. Особистість, яка виконує, прагне досягти визнання та отримати престиж. Задля цього маніпулює іншими та хоче справити враження, намагається бути респектабельною, змінює свої цінності, аби посісти найвигіднішу позицію. Така людина шукає завдань, які можуть підвищити її імідж та престиж.
6. Особистості, яка досягає, потрібно максимально використати і розширити свій потенціал, домогтися найвищих рівнів компетенції, самовиразитися. Вона концентрується на проблемі, на меті, не є егоїстом, оскільки їй не бракує впевненості, щоб працювати над складними, проте реалістичними завданнями. Присвячує себе речам, у які вірить, а не тим, які просто забезпечують їй матеріальне благополуччя чи престиж. Такими були Лінкольн та Рузвельт.
Вельми спорідненими з мотиваційними типами особистості є її когнітивні типи, що ще раз підтверджує найтісніший зв’язок організації поведінки особистості та особливостей її мислення.
Л. Фрізен виділяє сім когнітивних типів особистості, які він також називає сімома різними формами мислення.
До першого належать “люди, що сприймають”. Це креативні, творчі індивіди з сильними здібностями до асоціації та усталеними поглядами. Вони вміють давати чіткі “чорно-білі” відповіді на складні запитання. У розмові спираються на факти – якими вони їх бачать. їхній комунікації не вистачає вірогідностей та уявлень, які дають можливість мислити незалежно. їхні співрозмовники мають сприймати все, що вони говорять. їхні розповіді зрозумілі, часто включають якісь моральні уроки, приправлені гумором, і засвідчують їхню відкритість.
Представники цієї групи прагнуть бути піонером у справах, вирішують одночасно кілька завдань. Вони радіють втіленню своїх рішень у життя. Те, що у їхньому мисленні поєднується багато факторів, робить їх часто адекватно організованими. Мовлення таких людей спонтанне, одна ідея запалює іншу; вони можуть легко відповідати на коментарі та аргументи інших та синтезувати все, про що йшлося у розмові. Ці люди швидко приймають рішення, базуючись на доступній інформації, але можуть змінювати їх, навіть кардинально, якщо отримають нові дані.
До іншого типу належать “люди, що служать”. Це практичні, емоційно стабільні індивіди. Вони відчувають, що у їхньому житті не буде ні великих злетів, ні провалів; вони компенсують нестабільність інших. У житті таких людей всьому є місце і все на своїх місцях. Вони створюють домашню атмосферу, оточуючі залюбки товаришують з ними. Більше, ніж інші, вони хочуть бути ознайомленими із загальним планом дій, фокусуються на практичних питаннях, що звужує їхній інтерес до наступних кроків.
Це люди, які самі починають і самі закінчують справу, і роблять все відразу правильно. Інколи навіть жертвують кінцевими строками на користь якості виконання. Вони не запрошують інших зробити роботу за них. Звичайно, вони хочуть догодити іншим, навіть за рахунок тих справ, які мають виконати самі; вони дуже лояльні до колег. Але це не означає, що такі люди служитимуть іншим. З точки зору комунікації вони незадовільно спілкуються. Делегування обов’язків та публічна діяльність для них – справа не з простих.
“Люди, що вчать”, третій когнітивний тип, схожі на “людей, що служать” у тому сенсі, що люблять порядок, але не практичний, а інтелектуальний. Вони стають справжніми ученими (хоча й інші психологічні типи також можуть перейматися науковими дослідженнями). Такі люди часто ставлять запитання “чому?” Вони мають знати, яким чином одне поняття впливає на інші. Палко прагнуть створити уніфіковану, всеосяжну ментальну структуру референції (посилань), таку, з якої можна робити точні висновки та передбачення.
“Люди, що вчать”, як і “ті, що служать”, можуть змусити себе використовувати свої сили до останніх меж. Це трапляється, коли вони прагнуть знайти аналітичний порядок. “Ті, що вчать” є комунікаторами понять, віддаючи перевагу лекційному методу, а не інтерактивним технологіям. Вони не люблять, коли їх перебивають, поки вони не змалювали повну картину, не виклали всю думку.
Четвертий когнітивний тип, “люди, що співчувають”, обдаровані “шостим чуттям”, яке ідентифікує їх з іншими. Вони відчувають те, що відчувають й інші, їм болить, коли болить іншим. Такі люди гостро переживають нещирість. Вони можуть діяти від імені слабких, жертв. їм важко захищатися, навіть якщо їх звинувачують безпідставно. Часто говорять непрямо – розлого пояснюють, розповідають невеликі історії, а потім розчаровуються, коли слухачі не розуміють їх підказку.
“Люди, що співчувають” гостро відчувають порушення гармонії, вони розвивають у собі непорушні основи правди. Свідомість стає провідником їхньої поведінки. Навчання може розширити їхній досвід. Вони можуть бути хорошими правниками, музикантами, інженерами, медсестрами або психологами.
“Люди, що спонукають” не будуть читати певний матеріал, якщо не вбачатимуть у ньому практичної цінності. Вони вчаться з досвіду, споглядаючи, що працює, а що ні. До кола їх читання входить історія, біографії та література про подорожі, оскільки все це містить уроки з життя. Такі абстрактні речі, як математика, філософія чи теологія, залишать їх холодними. Це природні лідери. Вони підштовхують всіх, хто їх оточує, до максимального використання їхнього потенціалу, хоча самі можуть відкладати на потім зміни на краще у своїй особистості.
“Люди, що спонукають” можуть бути дуже неакуратними. Та водночас своєю дисциплінованістю, власним прикладом можуть вести за собою, але не командувати. Соціальну групу, до якої вони належать, бачать крізь призму індивідів – швидко знаходять потенційно сильних особистостей, вимагають уваги кожного при спілкуванні, помічають персональне зростання особистостей. Робота є для них майже грою – вони виконують її у спосіб, який їх максимально задовольняє.
“Люди, що жертвують” – дуже складний тип. Вони навіть можуть говорити про себе у третій особі або у множині. Без сумніву, обдаровані багатьма талантами, але звужують свою активність до реалізації лише частини потенціалу.
Представники цього психологічного типу прагнуть використовувати можливості усюди, де їх бачать. Легко можуть працювати від 16 до 20 годин на добу. Люблять пригоди та виклики, у захваті від детективів, таємниць, ігор та головоломок, якщо знають, що можуть перемогти.
Загалом, це цілеспрямовані люди, які люблять змагання в усіх сферах життя, досягати вершин. Вони високопрофесійні і бояться лише несподіванок, через які можуть втратити контроль над ситуацією. Вони просто ненавидять програвати спори, навіть вимагають від опонента відкрито визнати, що вони перемогли. їхнє мислення побудоване у поняттях інвестицій та дивідендів. Відчувають незручність бути зобов’язаними перед кимось, оскільки прагнуть зберегти незалежність та контроль над ситуацією. Однак здатні на самопожертву, коли все інше не спрацювало. Готові розпочати все спочатку, щоб бути вільними від провини.
При звуженні потенціалу “люди, що жертвують” можуть бути орієнтовані на слугування, сприйняття чи навчання. Різниця між “тим, що жертвує” та іншими трьома психологічними типами в тому, що “ті, що жертвують” можуть перемогти страх поразки.
Останній когнітивний тип, що виділяється у даній класифікації, – це “люди, що сприяють”. Цей тип вказаний останнім, бо його представники можуть легко розпізнати себе у будь-якому іншому когнітивному типі. Якщо ви не можете розпізнати себе серед інших представників класифікації, то, мабуть, належите до “людей, які сприяють”. Це природжені дипломати, звичайно з великим колом знайомих (зважте – знайомих, а не друзів, бо вони збалансовують свій інтимний світ). Спілкуються з людьми, які їх оточують, адаптуючи їх одне до одного, сприяючи їм, зближуючи їх.
“Ті, що сприяють” – природжені експериментатори, які налагоджують будь-яку діяльність. їм властива постійна розумова активність, без неї вони нудьгують. Живуть теперішнім часом – спостерігають, слухають, відчувають, збирають інформацію (інколи колекціонують речі), радіють досвіду – хоча й дещо відсторонено, як спостерігачі.
Окрім того, що такі люди природжені дипломати, вони ще й вправні менеджери. Можуть бути дуже впертими, якщо примушувати їх стати на чийсь бік у конфлікті. Тому віддають перевагу бути “другою особою” в керівництві.
Окрім вище перерахованих психологічних типів, виділяють три концепції особистості: психологічну, соціально-психологічну, фізіологічну.
1. Психологічна відома ще з давніх часів, коли були відкриті чотири психологічні типи: сангвінік, холерик, меланхолік і флегматик. На цих типах формується характер, темпераментні здібності, сукупність переважаючих мотивів діяльності особи і особливості процесу психологічної реакції.
2. Соціально-психологічна передбачає два типи людей:
а) інтровертивний (замкнений, спрямований на себе, самоспоглядальний) – максимально розвинений індивідуаліст;
б) екстравертивний (відкритий, доброзичливий, товариський, спрямований на оточуюче середовище) – яскраво виражений колективіст.
3. Соціальна концепція. Відомо, що в кожному середовищі складається і формується чітко виражений тип людини, який можна виокремити за характером дій на такі:
Перший – виконавець. Фактично діє механічно, – що скажуть, те й зробить. Особистої ініціативи не виявляє. Як правило, у разі висунення на керівну посаду стає формалістом, відповідно накладаючи відбиток і на стиль управління, і на взаємини з підлеглими. За психологічним типом це найчастіше холерик або меланхолік.
Другий – соціальна активна особистість. Людина живе активним громадським життям, ініціативна, з широким колом суспільних інтересів. На жаль, можна в цьому соціальному типові зустріти два різновиди. Перший – справжній активіст і суспільно активна особистість, другий – зовні показний, формальний, мітингово-поверховий, дина-логічний. Другий різновид – найнебезпечніший, тому, що на початку важко розгледіти його справжню сутність, побачити, що все зовні – показне. Такі люди були й залишаються найзапеклішими ворогами чесних і працьовитих. Це можуть бути як сангвініки, так і холерики.
Третій – винахідлива особистість. Людина творча, з високо розвиненим почуттям нового першовідкривача. За натурою це може бути замкнена особа, а точніше постійно зосереджена, в пошуках, яка має широкий світогляд в галузі вузької спеціалізації. Лише найгеніальніші з них не замикаються у колі своїх інтересів. Переважно це люди сангвінічного типу.
Четвертий і п ‘ятий типи – творчі особистості, близькі за діяльністю до третього типу людей, хоча відрізняються тим, що не обов’язково щось самостійно відкривають чи пропонують, а до вже відомого й відкритого можуть додати елемент новизни саме завдяки творчому підходу до справи.

Як підготувати дитину до школи.
Відомо, що чим краще готовий організм дитини до всіх змін, пов’язаних із початком навчання в школі і до труднощів, тим легше він їх подолає, тим спокійнішим буде перебіг підготування до школи. Тому і приділяється значна увага проблемі визначення готовності дитини до школи. Готовність дитини до систематичного навчання – це той рівень розвитку дитини, за якого вимоги систематичного навчання не будуть надмірними і не призведуть до порушення здоров’я дитини.
Чому ж так важливо визначити готовність дитини до вступу в школу? Доведемо, що у дітей, не готових до навчання, важко і достатньо довго відбувається підготовка адаптації, пристосування до школи; у них значно частіше проявляються труднощі навчання. Серед них значно більше невстигаючих, і не тільки в першому класі, а й на далі ці діти частіше серед невстигаючих, і саме в них наявні випадки порушення стану здоров’я.
Батькам слід звернути увагу: якщо дитина не достатньо готова до навчання, але навчається добре – це досягається дуже дорогою «фізіологічною ціною» і виникає значне напруження різних систем організму, призводить до стомлення і перевтомлення, і як результат – розладу нервово-психічної системи.
Що ж включає в себе психологічна готовність до навчання в школі? Важливим є те, що майбутній школяр «починається» з позитивного ставлення до школи, бажання вчитися, прагнення до здобуття знань. Величезну роль у прояві такого ставлення відіграють правильне уявлення дітей про навчальну працю та шкільне життя. Вони допомагають збагнути дітям всю серйозність навчальної діяльності та відповідально ставитися до учнівських обов’язків. Батькам треба пам’ятати це, щоб роботу в цьому напрямку будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем: постійно переконувати, що навчання в школі – це серйозна праця, унаслідок чого дитина дізнаватиметься щось нове. Не варто залякувати труднощами, що можуть вплинути на навчання. Треба пам’ятати про те, що в школі часто буває робота не цікавою, але важливою, яку потрібно виконувати, слід привчати дитину підкорятися слову «треба». Варто формувати вміння доводити почату справу до кінця, переборювати труднощі, переживати задоволення від зробленого, не засмучуватися невдачею.
Прагнення йти до школи живиться передусім пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі властивої дітям допитливості і на кінець дошкільного дитинства набирає форм пізнавальної активності. Тому батьки повинні сприяти формуванню допитливості, здатності розділяти відоме й невідоме, переживати почуття задоволення від набутих знань, радості й захоплення від виконання інтелектуальних завдань.
Розумова готовність дітей до школи не зводиться тільки до оволодіння певною сумою знань про навколишнє. Важливий не тільки обсяг тих знань, які має дитина, скільки їх якість, ступінь усвідомленості, чіткість. Саме тому важливо не вчити дитину читати, а розвивати мовлення, здатність розрізняти звуки, не вчити писати, а створювати умови для розвитку моторики, і особливо рухів руки і пальців.
Необхідно розвивати у дітей здібності слухати, розуміти зміст прочитаного, вміння переказувати, проводити зорове зіставлення. Розумова готовність визначається як умінням дошкільника розв’язувати прості задачі, робити звуковий аналіз слова або зв’язно розповідати про зображення на картинці, так і тим, якою мірою доступні операції аналізу, синтезу, порівняння, класифікації.
Є діти, які не досягають такого рівня розумового розвитку, за якого вони можуть успішно включитися в навчальний процес, зазнають у першому класі значних труднощів, навіть в умовах незалежного індивідуально підходу до них. У таких випадках очевидна не готовність до навчання.
Необхідно, щоб дитина вміла слухати дорослого і сприймати його вказівки, керуватися ними під час занять, усвідомлювати необхідність запитати, якщо завдання не зрозуміле, оцінювати свою роботу. До початку навчання у школі майбутні першокласники мають оволодіти такими поняттями: «більше», «менше», «однаково», «стільки само», «короткий і довгий», «старший і молодший»; уміти порівняти найпростіші предмети.
Вольова готовність дітей до школи означає здатність керувати своєю поведінкою, довільно спрямовувати свою психічну діяльність. саме певним рівнем вольового розвитку маленького школяра обумовлюється його здатність зосереджуватися на виконанні шкільних завдань, скеровувати увагу на уроці, довільно запам’ятовувати й відтворювати матеріал. Формуванню у першокласників відповідальності за учнівські справи, сумлінного ставлення до своїх учнівських обов’язків сприяють розвинені батьками в період дошкільного дитинства мотиви елементарної обов’язковості правил поведінки та вимог дорослих. Тому важливим завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання у майбутніх школярів почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися; формування правильних моральних уявлень, готовності поділитися, поступитися, прийти на допомогу. Обізнаність із моральними нормами, які визначають людські взаємини, здатність дотримуватись правил поведінки в колективі – надійний компас для новачка в новому середовищі.
Одне з першочергових завдань сім’ї, у забезпеченні загальної готовності дитини до школи полягає у тому, щоб сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці. Туди входить піклування батьків про нормальне харчування малюка, загартування організму, медичне обстеження.
Успішність навчання в школі багато в чому залежить від функціонального розвитку і стану здоров’я дитини. Дитячий організм сприйнятливий до негативних зовнішніх впливів через морфологічну та функціональну незавершеність усіх систем і органів.
Навантажень зазнає несформований опорно-руховий апарат, коли доводиться протягом тривалого часу утримувати статичну позу. Тому треба слідкувати, щоб у дитини не відбулося викривлення хребта. Слабко розвинені також дрібні м’язи кисті, тому в дітей часто втомлюється рука. Ступенем розвитку вищої нервової діяльності зумовлені незначна кількість уваги, недостатність внутрішнього гальмування, швидке зростання збудження, що зовні виявляється у зайвій рухливості та чисельних відволікань від діяльності, коли вона вимагає зосередження. Усе це необхідно враховувати дорослим, будуючи свою взаємодію з дитиною.
Психологи підкреслюють, що підготовка до школи повинна полягати не тільки і не стільки в навчанні дитини спеціальних знань і вмінь, скільки в загальному розвитку її розумових здібностей і пізнавальних інтересів, у формування вміння спостерігати й узагальнювати явища і на основі цього робити певні висновки.

Рекомендації батькам щодо розвитку пам’яті у дітей молодшого шкільного віку.
Варто знати, що розвиток уміння користуватися пам’яттю залежить від того, як забезпечується управління цим процесом. Необхідно створювати умови, що прискорюють навчання, дають можливість краще засвоїти й зберегти в пам’яті знання. Адже від неповного використання уяви вміння пригадувати погіршується.
Розвиток пам’яті у молодшому шкільному віці насамперед залежить від зацікавленості дитини, тому варто це враховувати при підготовці та проведенні уроку. Яскраві образи, цікаві нестандартні порівняння, зрозумілі дитині запам’ятовуються набагато ефективніше, ніж багаторазове повторення незрозумілих понять.
Слабка пам’ять не існує сама по собі. Це є не що інше, як слабка увага, від відсутності інтересу до матеріалу, а тому спостережливість розпорошена, спрямована одночасно на кілька предметів. Вдосконалення пам’яті вимагає постійних тренувань.
Регулярне звернення до пам’яті-уяви стає звичкою, створює умови для формування продуктивної пам’яті. Тренування не повинно бути ізольованим актом, штучним повторенням одного і того самого. Не треба надмірно лякати себе невдачами, вдосконаленню пам’яті дуже шкодить перенапруження, негативні емоції, пасивність і лінощі. Завдання крок за кроком повинні збільшуватись, а їх виконання свідчитиме про зростання тренувального ефекту.
Шановні батьки, не варто забувати, що важливою умовою ефективного запам’ятовування є дотримання певних правил:
• Запам’ятовувати треба в доброму настрої й на свіжу голову, коли ще не настала втома.
• Під час запам’ятовування не треба чергувати матеріал, близький за формою і змістом.
• Слід обробляти інформацію для запам’ятовування, порівнюючи різні дані, спираючись на асоціації, виділяючи опорні сигнали.
• Потрібно творчо застосовувати ейдетичні прийоми, штучно наділяючи інформативний матеріал смисловими зв’язками, змістом, значенням, залучаючи різні види пам’яті.
• Немає поганої пам’яті, а є невміння нею правильно користуватися.
• Коли ваша дитина щось вивчає, налаштовуйте її на уявлення, а не на запам’ятовування.
• Не порівнюйте здібності та успіхи вашої дитини з іншими, акцентуйте її увагу на досягненнях, а не на помилках.
• Не примушуйте дитину щось зазубрювати, краще разом з нею пограйте з інформацією, використовуючи вправи «Школи ейдетики»
Ви дуже швидко помітите позитивні зміни. Ваша дитина почне хвалитися своїми успіхами, із задоволенням ходити до школи, з цікавістю робити уроки. Підвищиться й самооцінка дитини, бо кожного дня її досягнення ставатимуть кращими порівняно з днем минулим.

Як оцінювати шкільні успіхи своїх дітей.
Батьки у взаєминах зі своїми дітьми мають зменшувати хворобливість їхніх переживань з приводу невдач, допомогти їм емоційно долати ситуації, пов’язані зі шкільними оцінками. Похвала їм необхідна, але треба вказати на помилки, неточності.
Як ставитися до шкільної оцінки в сім’ї? як зробити так, щоб ваше ставлення позитивно впливало на вашу дитину, а не ще більше її пригнічувало?
Правило 1: заспокойтеся. Сконцентруйте свою увагу на диханні: один… два… десять… відчуйте спокій, рівновагу. Згадайте про свої колишні «успіхи». «постійте в черевиках» своєї рідненької дитини. А ось тепер можна починати розмову, а може… тільки послухати дитину, співчуваючи її бідам, а може… допомогти розібратися у складній теоремі, а може… Пам’ятайте, що спілкуватися в люті, роздратуванні – все одно, що включити в автомобілі «газ» і натиснути гальма.
Правило 2: не поспішайте. Старий, педагогічний одвічний гріх. Ми очікуємо від дитини всього і негайно. Ми вимагаємо негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому не уявляємо, як нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її – вона вчиться, але стає зубрил кою і ненавидить учіння, школу, а може й… вас.
Правило 3: безумовна любов. Ви любите свою дитину не зважаючи на її успіхи в школі. Вона відчуває вашу любов, і це допомагає їй бути впевненою у собі і долати невдачі. А як же ставитися до невдач?. . . Вона вас засмучує і… все.
Правило 4: не бийте лежачого. Двійка, а для когось і четвірка – достатнє покарання, тому й не доцільно карати за одні й ті ж самі помилки. Дитина очікує від батьків не докорів, а спокійної допомоги.
Правило 5: щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибирати один – той, якого ви хочете позбутися найбільше, і говоріть тільки про нього.
Правило 6: вибирайте найголовніше, порадьтеся з дитиною, почніть з ліквідації най значущіших для самої дитини шкільних труднощів. Але якщо вас обох турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одночасно й виразності, й переказу.
Правило 7: – головне: хваліть – виконавця, критикуйте – виконання. Людина схильна сприймати будь-яку оцінку глобально, вважати, що оцінюють всю її особистість. У ваших силах допомогти відокремити оцінку її особистості від оцінки її роботи.
Правило 8: – найважче: оцінка має порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її особистими вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання та не успіхами сусіднього Івана.
Правило 9: не скупіться на похвалу, будуючи стосунки зі своєю дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Нема такого двієчника, котрого нема за що похвалити.
Правило 10: означає в морі помилок острівок успіху, на якому зможе триматися, вкорінюватися дитяча віра в себе та в успіх навчальних старань. Оцінювати дитячу працю потрібно індивідуально, тактовно. Саме за такої умови в дитини не виникне ні ілюзії повного успіху, ні відчуття цілковитої невдачі.
Правило11: ставте перед дитиною найбільш конкретні та реальні завдання, й вона спробує їх виконати. Не спокушайте дитину метою, якої не можливо досягти.
Правило 12: не рвіть останньої нитки. Досить часто дорослі вимагають: щоб зайнятися улюбленою справою, дитина повинна виправити свою успішність у навчанні. В ряді випадків така заборона має стимульний характер і справді спонукає дитину до навчання. Але найчастіше так буває, коли справи з навчанням не дуже запущені і до нього ще не втрачено інтересу. Якщо ж його вже нема, а в дитини є хобі, галузь живого інтересу, то її треба не забороняти, а всіляко підтримувати, бо це та ниточка, за яку можна витягнути дитину до активного життя в навчанні.
Для того щоб правила були ефективними, необхідно їх об’єднати: дитина має бути не об’єктом, а співучасником своєї оцінки. Її слід самостійно навчити оцінювати свої досягнення. вміння себе оцінювати є необхідним компонентом уміння вчитися – головного засобу подолання труднощів у навчанні.

Пам’ятка для батьків майбутнього першокласника.
У 6 – 7 років формуються мозкові механізми, що дозволяють дитині бути успішною у навчанні. Медики вважають, що у цей час дитині дуже важко. І тисячу разів були праві наші прабабусі, які відправляли своїх нащадків у гімназії тільки у 9 років, коли нервова система вже сформувалася.
Однак серйозних зривів і хвороб можна уникнути і сьогодні, якщо дотримуватися найпростіших правил.
Правило 1
Ніколи не відправляйте дитину одночасно в перший клас і якусь секцію або гурток. Сам початок шкільного життя вважається важким стресом для семирічних дітей. Якщо маля не зможе гуляти, відпочивати, робити уроки без поспіху, у неї можуть виникнути проблеми зі здоров’ям, невроз. Тому, якщо заняття музикою та спортом здаються необхідною частиною виховання, почніть водити дитину у ці гуртки за рік до початку навчання або із другого класу.
Правило 2
Пам’ятайте, що дитина може концентрувати увагу не більш як на 10 – 15 хв. Тому, коли ви з нею будете робити уроки, кожні 10 – 15 хвилин необхідно перериватися й обов’язково давати маляті фізичну розрядку. Можете просто попросити пострибати на місці 10 разів, побігати або потанцювати під музику кілька хвилин. Почати виконання домашніх завдань краще з письма. Можна чергувати письмові завдання з усними. Загальна тривалість занять не має перевищувати однієї години.
Правило 3
Комп’ютер, телевізор і будь-які заняття, що вимагають значного зорового навантаження, мають тривати не більше години на день – так вважають лікарі-офтальмологи й невропатологи в усіх країнах світу.
Правило 4
Протягом першого року навчання ваше маля потребує підтримки. Дитина не тільки формує стосунки з однокласниками й учителями, але й уперше розуміє, що з нею самою хтось хоче дружити, а хтось – ні. Саме у цей час у маляти складається свій власний погляд на себе. І якщо ви хочете, щоб із нього виросла спокійна і впевнена у собі людина, – обов’язково хваліть! Підтримуйте, не лайте за й неакуратність у зошиті. Усе це – дрібниці порівняно з тим, що від нескінченних докорів і покарань ваша дитина не буде вірити у себе.
Кілька коротких правил
1. Показуйте дитині, що її люблять такою, якою вона є, а не за якісь досягнення.
2. Не можна ніколи (навіть у пориві гніву )говорити дитині, що вона гірша за інших.
3. Треба чесно й терпляче відповідати на будь-які її запитання.
4. Намагайтесь щодня знаходити час, щоб побути наодинці зі своєю дитиною.
5. Учіть дитину вільно спілкуватися не тільки зі своїми однолітками, але й із дорослими.
6. Не соромтесь підкреслювати, що ви пишаєтеся своїм малюком.
7. Будьте чесні в оцінках своїх почуттів до дитини.
8. Завжди говоріть дитині правду, навіть коли вам це невигідно.
9. Оцінюйте тільки вчинки, а не її саму.
10. Не домагайтеся успіху силою. Примус – найгірший варіант морального виховання. Примус у сім’ї порушує особистість дитини.
11. Визнайте право дитини на помилку.
12. Думайте про дитячий «банк» щасливих спогадів.
13. Дитина ставиться до себе так, як ставляться до неї дорослі.
14. І взагалі , хоч інколи ставте себе на місце своєї дитини, і тоді ви краще зрозумієте, як її виховувати.

Рекомендації батькам гіперактивних дітей.
• У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах.
• Уникайте повторень слів «ні» і «не можна».
• Говоріть стримано, спокійно і м’яко.
• Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.
• Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.
• Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.
• Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийму їжі, виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові.
• Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах, на ринках, у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив.
• Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером. Уникайте неспокійних, гучних приятелів. Оберігайте дитину від стомлення, оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання, гіперактивності. Давайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі:тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття.

Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей.
У роботі з дітьми з тривожністю необхідно
• Постійно підбадьорювати, заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;
• Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності ;
• Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;
• Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності ;
• Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;
• Щоб перебороти скутість, потрібно допомагати дитині розслаблюватися, знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики, спортивних вправ ;допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості, рішучості, що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем;ігри, що виражають тривожність занепокоєння учасників, дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як характеристики ігрових персонажів, а не даної дитини, і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.
• Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою :допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.
• Тільки тоді, коли емоції згаснуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій.
• Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.

Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки.
• Не оберігайте дитину від повсякденних справ, не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.
• Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.
• Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.
• Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.
• Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.
• Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).
Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:
• Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.
• Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.
• Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.
• Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате, ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

Кілька порад батькам замкнутих дітей:
• Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.
• Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.
• Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.
Принципи спілкування з агресивними дітьми:
• Пам’ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.
• Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.
• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.
• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.
Поради батькам конфліктних дітей
• Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».
• Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.
• Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.
• Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

Закони розумно організованого сімейного виховання школярів.
1. Пам’ятайте, що навчання – один із найскладніших видів праці, а розумова сила й здібності дітей не однакові.
2. Не можна вимагати від учня неможливого. Важливо визначити, на що він здатен у даний час навчальної діяльності, як розвивати його розумові здібності.
3. Навчання не сприяє розвитку учня, якщо воно вимагає від нього механічної роботи, зазубрювання, а не напруження розумових сил, пізнавальної активності, мислення та дії.
4. Найпростіший метод виховання, що не вимагає ні часу, ні розуму – побити дитину й цим озлобити її чи зламати. Виключайте опіку, крик, насилля й командно – наказовий тон. Вони виключають протидію дітей, психічні травми, придушують бажання та інтерес, примушують шукати порятунок в обмані.
5. Розвивайте цікавість, інтелектуальні бажання, ініціативу й самостійність дитини в навчанні та в усіх її справах.
6. Пам’ятайте, що згідно з науково обґрунтованими нормами, над виконанням усіх домашніх завдань учень першого класу має працювати не більше однієї години, 2-го класу -1, 5 годин, 3-4 класів – до 2-х годин, 5-6 класів – до 2, 5 години, 7 класу – 3-х годин, 8 – 11 класу – 4-х годин.
7. Привчайте дітей користуватися годинником і не дозволяйте сидіти над виконанням домашнього завдання більше встановленого часу. Це відіб’ється на їхньому здоров’ї та розумовому розвитку. На вихідні дні та свята домашні завдання не слід задавати.
8. Не примушуйте учнів писати в чернетках, переписувати виконане ним завдання – це призводить до перевтоми, викликає відразу до навчання.
9. Не хвилюйтеся, якщо ваша дитина отримає виконану роботу не таку оцінку, як вам би хотілося. По-перше, оцінка має виховну роль, а по-друге, це не остання робота й не остання оцінка.
10. Дайте можливість дитині самостійно пізнати радість успіху в навчанні, визначити індивідуальну стежку в розумовій праці.
11. Перевіряйте виконані дітьми домашні завдання, особливо на першому етапі навчання. Але вашими оцінками має бути «задоволений» та «не задоволений». Можна додати слово «дуже». І будьте впевнені, що завтра ваша дитина буде дуже старатися, щоб ви були нею задоволені.
12. Здоров’я дитини – крихка кришталева куля, а тримаю її три атланти: спадковість, спосіб життя й середовище. Організуйте правильний режим життя, харчування й відпочинку дітей.
13. Організовуючи різні ігри й види навчальних занять дітей, приділяйте увагу фізичному розвитку й особливо розвитку дрібних м’язів (пальців та рук). Від цього залежить почерк дитини, якість малювання, креслення, ігри на музичних інструментах.
14. Обов’язково помічайте й заохочуйте навіть мало помітні успіхи дітей у навчанні й поведінці, використовуючи для цього слова похвали, поцілунки й різні види морального заохочення.
15. Батько і мати – найкращі вихователі, вони повинні впливати на поведінку своїх дітей навіть тоді, коли їх немає вдома.
Пам’ятайте, що дитина – джерело життя своїх батьків. Як у краплині води відбивається сонце, так у дітях відбивається вся організація життя сім’ї, працьовитість, духовне багатство й моральна чистота матері та батька.
Майбутнє належить тільки дітям! Робіть усе, щоб дитинство й майбутнє наших дітей прекрасними.
Любові та взаєморозуміння, успіх і щастя вам і вашим дітям!

Поради батькам, які прагнуть розвивати здібності своїх дітей.
1. Не стримувати розкриття потенціальних можливостей психіки.
2. Уникати однобокості в навчанні та вихованні.
3. Непозбавляйте дитини ігор, забав, казок, створювати умови для виходу дитячої енергії, рухливості, емоційності.
4. Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб(почуття безпеки, кохання, повага до себе та оточуючих), оскільки людина, енергія якої пригнічена загальними проблемами, найменше спроможна досягти висот самовираження.
5. Залишайте дитину на самоті й дозволяйте займатися своїми справами. Пам’ятайте: «Якщо ви хочете своїй дитині добра, навчіть її обходитися без вас».
6. Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до невдач. Уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини.
7. Будьте терплячими до ідей, поважайте допитливість, запитання дитини. Відповідайте на всі питання, навіть, якщо вони, на ваш погляд, виходять за рамки дозволеного.
8. Навчати слід не того, що може сама дитина, а того, що вона опановує за допомогою дорослого, показу, підказки.

Насильство в сім’ї.
Що ми зазвичай розуміємо під насильством?
Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством.
Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо жертвами.
Виявляється, насильство – це ще й:
• Погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;
• Невиразні погрози, як-от: «ти в мене дограєшся!»;
• Погрози піти, забрати дітей, не давати грошей подати на розлучення, розповісти про щось;
• Заподіяння шкоди домашнім тваринам ( щоб помститися партнеру);
• Ламання та знищення особистих речей;
• Використання брутальних слів, лайка;
• Принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;
• Контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;
• Заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;
• Звинувачування у всіх проблемах;
• Крити кування думок, почуттів, дій;
• Поводження із ним/нею як із прислугою;
• Ігнорування.
Насильством щодо дітей слід вважати:
• Нехтування дитиною;
• Нехтування обов’язків стосовно дитини;
• Відсутність в сім’ї доброзичливої атмосфери;
• Недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;
• Втягування дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з метою шантажу;
• Недостатнє задоволення дитини в їжі, одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки матеріально спроможні зробити це;
• Використання алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;
• Нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.
Не складно помітити, що все це не рідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємось над тим, як це може вплинути на нас самих і наших дітей.
Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як відстояти свою позицію. Їм однаково, що відбувається в навколишньому світі. Діти, безумовно, не можуть бути сторонніми спостерігачами.
Чи знаєте ви, що:
• Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою, дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли батьки сваряться.
• Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.
Будь-яке домашнє насильство, не залежно від того спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім’ї, травмує дитину!
Як діти реагують на насильство в сім’ї:
Ø Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в насильстві, яке їм доводиться спостерігати.
Ø Діти відчувають сум.
Ø Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.
Ø Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?
Вони можуть:
Реагувати надто агресивно;
Не визнавати авторитетів;
Бути пасивними чи пригніченими;
Мати вигляд заляканих;
Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.

Пам’ятайте!
В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.
Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?
Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:
1. Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей.
2. Негативні форми поведінки в суспільстві – найвпливовіші. Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.
3. Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.
4. Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито. Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття.
Дієві негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх і варто проявляти.

В результаті дитина:
• Або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі;
• Або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.
У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.

Коли дитина стала свідком проявів насильства в сім’ї
1. Допоможіть дитині поділитися своїми почуттями з кимось із дорослих. Дуже важливо, щоб це була людина, якій дитина довіряє. Якщо дитині буде з ким поговорити, її страхи та почуття самотності зменшаться. Слід обов’язково вислухати дитину до кінця, не перебиваючи та не оцінюючи її. Необхідно дати їй можливість просто висловити те, що накопилося в душі. Дуже важливо, щоб дитина зрозуміла, що розповідь про болісні почуття полегшує біль.
2. Обговоріть з дитиною ситуацію, що склалася, її причини, можливі наслідки.
3. Іноді діти вважають себе винними втому, що сталося між батьками. Допоможіть дитині зрозуміти: в тому, наприклад, що батьки сваряться, немає її провини.
4. Якщо ви відчуваєте, що не в змозі допомогти дитині, зверніться до сімейного психолога.

Пам’ятайте!
По-справжньому допомогти дитині ви зможете тоді, коли допоможете собі.
Припинити домашнє насильство можна, навчившись поважати іншу думку, інші індивідуальні особливості, інший стиль поведінки.
Це тільки деякі поради. Спробуйте скористатися ними або знаходьте свої. Не впадайте в розпач, коли щось не виходить. З часом у вас буде виходити краще і краще. Все у ваших руках. Від вас залежить, чи залишиться все як було, чи зміниться на краще.

Дитяча агресивність
Якщо дитина демонструє агресивні реакції, це ще не означає, що вона робить негативний вчинок.
Виявляється, агресія – це форма поведінки, спрямованої на самозахист. Вона служить для адаптації до навколишнього середовища, задоволення бажань і досягнення мети. Тобто це те, що властиве нам від народження, те, що не можна знищити, можна тільки приглушити.
Агресія: за і проти (на думку Генріха Перенса)

1. За.

Агресія – самозахисна поведінка, настійлива, не ворожа, спрямована на досягнення мети та тренування.
Дитина в цьому випадку поводиться агресивно, щоб самоствердитися, взяти гору в якій-небудь ситуації, а також удосконалити свій досвід. Така поведінка служить для захисту потреб, власності, прав та тісно пов’язана із задоволенням власних бажань, досягнення мети, так само як і здатністю до адаптації.
Дитина хоче щось зробити, але в неї виходить. Нормально, що в цій ситуації вона може розсердитися. Не треба в цей момент сварити дитину. Краще дати дитині можливість «посердитися». Наприклад, побити боксерську грушу або подушку, порвати газету. А потім навчити, що можна розсердитися і сказати собі: «Я все одно зроблю це!». Тоді обов’язково все вийде. І тоді не треба буде сердитися.
Цей тип агресії є важливим засобом розвитку пізнання й здатності покладатися на себе. Він спонукає до необхідної конкуренції, яка в своїй основі не є ворожою й деструктивною.
Безумовно, прояви цього типу агресії природні до здорового адаптування до середовища.
2. Проти.
Агресія ворожа, тобто злостива, неприємна поведінка, що завдає болю оточенню.
Ненависть, лють, задерикуватість, бажання помститися також можуть бути формою самозахисту, однак породжують багато особистих проблем і змушують страждати оточення.
Ворожість можуть викликати і активізувати сильні неприємні переживання. Крім того, ворожа агресивність може бути викликана відвертим бажанням завдати комусь болю та отримати від цього особливе задоволення.
Нестерпні стрес і біль змінюють агресивність, яка нікому не шкодить, на протилежну, викликану бажанням усунути джерело болю або стресу. Тобто виникає тип агресії, який набуває рис внутрішнього бажання заподіяти шкоду або знищити щось у своєму оточенні, що стає джерелом надзвичайного невдоволення.
Оскільки агресивність неоднорідна – в різних ситуаціях потрібно діяти по-різному. В одних випадках потрібно підтримати дитину, а в інших – захистити від агресивності. Інакше кажучи важливо розуміти, чи дії дитини самозахисні чи ворожі і чи не переносить вона свою лють з винного на безвинного.
Наше завдання – навчитися розбиратися в психологічних особливостях дитячої поведінки та допомогти дітям адаптуватися до навколишнього світу:
Ø Підтримувати здорову наполегливість, старання для досягнення мети;
Ø Концентрувати енергію дитини, для того щоб отримати бажаний результат;
Ø Допомагати дитині звільнитися від непотрібної агресії до інших, до себе, до суспільства.
Пам’ятайте!
Мова йде не про те, щоб вибити ворожість палицею. Фізичні покарання, обмеження, утиски ніколи не допоможуть впоратися дитині зі своїми агресивними почуттями. Швидше навпаки, покарання сприяє підтриманню агресивної поведінки й накопиченню негативних почуттів.
Коли діти діють агресивно або роблять боляче одне одному, ми можемо припускати, що раніше вони самі страждали і їхнє емоційне «я» уражене. Уражання нашої самоповаги, почуття любові до себе є головним джерелом подібних вчинків. Дитина, яка демонструє ворожу поведінку, відчуває гнів, нехтування, незахищеність тривогу та образу. Вона або не здатна, або не може, або боїться висловити те що відчуває.
Дитина стає агресивною не водночас. Спочатку вона висловлює свої потреби в пом’якшеній формі. Але дорослі зазвичай не звертають на це уваги, доки не з’являться надто серйозні проблеми в поведінці.

Що у наших дітей може викликати агресивні почуття і дії наших дітей (на думку відомого психолога Ю. Б. Гіппенрейтер)
1. Накази, команди
«Зараз же перестань», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко!», «Щоб я більше цього не чув!», «Замовкни!»
У цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають почуття залишеності. Особливо коли дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками. У відповідь діти звичайно опираються, «бурчать», ображаються, виявляють упертість.
2. Попередження, застереження, погрози
«Якщо ти не перестанеш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, я візьму пасок», «Не прийдеш вчасно, тримайся…»
Погрози та попередження погані тим, що за постійного повторення діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом і до жорстких: вередливого малюка залишають самого на вулиці, двері зачиняють на ключ і останній крок – починають застосовувати фізичні покарання.
3. Мораль, повчання, проповіді
«Ти зобов’язаний поводитися так, як належить», «Кожна людина повинна працювати», «Ти повинен поважати дорослих».
Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони слухатимуть це «всоте». Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а найчастіше все разом.
Річ у тому, що моральні основи й моральну поведінку виховують не стільки слова, стільки атмосфера в сім’ї через наслідування поведінки дорослих, особливо батьків.
4. Постійні поради, намагання все вирішити за дитину
«А ти візьми і скажи…», «По-моєму треба…», «Я б на твоєму місці…».
Діти не схильні дослухатися до наших порад. А інколи вони відверто повстають: «Без тебе знаю», «Тобі легко казати», «Ти так вважаєш, а я по-іншому».
Кожній дитині властиве право бути незалежною, приймати самостійні рішення. Щоразу коли ми щось радимо дитині, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші за неї, наперед все знаємо.
Така зверхня позиція дратує дітей, а головне, не залишає в них бажання розповісти докладніше про свою проблему.
Невідомо, чи захоче дитина ще раз розповісти вам про щось важливе.
Як часто діти самі приходять до того, що ми їм перед цим їм радили! Але важливо, щоб вони самі прийняли рішення – це їхній шлях до самостійності.
5. Докази, нотації, лекції
«Слід би знати, що перед їжею треба мити руки», «Усе через тебе!», «Даремно я на тебе покладалася», «Завжди ти…».
Це викликає в дітей або активний захист, або пригніченість, розчарованість у собі та своїх стосунках із батьками. В такому разі в дитини формується низька самооцінка: вона починає думати, що й справді погана, безвільна, ненадійна. А низька самооцінка породжує нові проблеми.
Спробуйте звертати увагу не тільки на негативні, а й позитивні сторони вашої дитини. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують дитину. Подумайте, а чи добре самим нам жилося в умовах постійного бомбування критикою з боку найближчої людини? Чи не чекали б ми від неї добрих слів, не сумували б за ними?
6. Обзивання, висміювання
«Плакса-вакса», «Не будь лапшою», «Ну, просто бовдур!», «Який же ти ледащо!»
Усе це найкращий спосіб відштовхнути дитину й допомогти їй розчаруватися в собі. Звичайно, діти в таких випадках ображаються й захищаються: «А сама яка?», «Ну й буду таким!».
7. Випитування, розслідування, здогадування
«Ні, ти все-таки скажи», «Що ж усе-таки трапилося?Я все одно дізнаюся», «Чому ти знову отримав двійку?», «Ну чому ти мовчиш?
і справді хто з нас любить коли його виводять на чисту воду? За цим може наступити захисна реакція, бажання уникнути контакту.
Утриматися в розмові від запитань дуже важко і все ж краще змінити питальні речення та стверджувальні. Часом різниця між питанням та стверджувальною фразою може здаватися майже не помітною. А для дитини, що переживає, ця різниця велика: запитання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння й підтримка.
8. Співчуття на словах, умовляння
Звичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» прозвучать надто формально. Іноді замість цього краще промовчати, притиснувши її до себе. А у фразах на зразок «заспокойся», «не звертай уваги», «перемелеться, мука буде» вона може почути байдужість до її турбот, відкидання або применшення її страждань.
9. ігнорування: «Відчепися», «Не до тебе», «Завжди ти зі своїми скаргами».

Як ми можемо допомогти дитині.
Поведінка – це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми.
Якщо дитина поводиться агресивно, це означає, що спалахнуло червоне світло й так само, як на переході вулиці, вам слід стати й подумати: що таке переживає дитина, що змушує її діяти агресивно?
Спробуйте зрозуміти свою дитині та її почуття. Це не означає, що ви маєте виправдовувати її вчинки. Адже, коли ми розуміємо поведінку нашої дитини, ми здатні діяти розумніше, отже, маємо більше шансів на те, що обрана нами стратегія спрацює.
Батькам слід пам’ятати:
1. Найкращий спосіб уникати агресивності підлітка – виявляти до нього більше уваги і ласки, яких він так потребує.
2. Батьки мають стежити за своєю поведінкою у сім’ї.
3. Найкращий спосіб виховання – єдність дій та власний приклад.
4. Не можна використовувати фізичних покарань.
5. Допомагайте підлітку знаходити друзів. Заохочуйте розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме: підприємливості, активності, ініціативності.
6. Перешкоджайте негативним проявам агресивності, зокрема ворожості, скутості.
7. Пояснюйте наслідки агресивної поведінки.
8. Враховуйте у вихованні і навчанні особистісні риси підлітка.
9. Давайте підлітку задовольнити потребу у самовираженні і самоствердженні.
10. Обмежуйте перегляд відеофільмів зі сценами насильства. Це стосується і комп’ютерних ігор.
11. Заохочуйте підлітка до навчання, до участі у культурних заходах, спортивних секціях.

Language site
Translate »