Close

Ситуація з булінгом в Україні доволі невтішна. Статистика свідчить, що 67% дітей стикалися з булінгом в тих чи інших проявах (були жертвою або свідком), а 40% постраждалих від цькування ні з ким не ділилися проблемою і не зверталися за допомогою.
Одним із аспектів проблеми насилля є жорстоке поводження з дітьми та нехтування їхніми інтересами, та, як наслідок, насилля в стосунках між дітьми. Поведінка, спрямована на утвердження своєї влади над кимось або чимось, стає усе більш розповсюдженою.
Булінг (builying, від англ.buily – хуліган, забіяка, грубіян, насильник) визначається як пригноблення, дискримінація, цькування. Булінг – це соціальне явище, характерне переважно для організованих дитячих колективів, у першу чергу, школі.
Булінгом називається агресія одних дітей стосовно інших, коли наявні нерівність сил агресора та жертви, агресія має тенденцію повторюватися, при цьому відповідь жертви показує, як сильно її зачепило те, що відбувається.
Отже, три суттєво важливих показника булінгу:
   1. Систематичність насилля.
  2. Гостра емоційна реакція жертви.
  3. Нерівність сил.
  4. Страх спостерігачів («нейтральних» учасників) стати жертвою переслідувань, якщо вони будуть заступатися за переслідуваного.
Втягування дитини у роль жертви відбувається шляхом провокації. Провокуючи булер (переслідувач) робить якусь дію по відношенню до іншої дитини, щоб викликати її реакцію, звинуватити її у чому-небудь, скоєному раніше або тому, що здійснюється зараз.
Інший спосіб – негативні висловлювання, що вказують на недоліки жертви, наприклад, щодо суджень, поведінки, зовнішності або одягу. В обох випадках провокатор шукає щось негативне і хапається за це. Ще один прийом, щоб викликати у людини невдоволення – фізичний вплив або перешкоджання її діяльності, для того, щоб потім використовувати негативну реакцію. Головне – знайти привід для звинувачення.
У будь-якому випадку людина потрапляє в ситуацію, коли вона змушена реагувати. Умілий провокатор постарається інтерпретувати негативно будь-яку реакцію. Якщо жертва залишиться пасивною, то буде звинувачена в небажанні відповідати. Якщо жертва відповість, то відповідь буде перекривлено і оголошено хамством або брехнею. Таким чином, створюється привід для нового обвинувачення. Наступного разу, під час зустрічі з жертвою, провокатор використовує привід знову, і жертва опиняється у пастці.
Отже, механізмом втягування є провокація, особливо, якщо йдеться про фізичну форму цькування і вербальних переслідувань. Цей прийом може використовуватись і для обґрунтування ізоляції людини.
Ще один елемент всіх основних форм булінгу – погрози. Нерідко черговий епізод цькування закінчується тим, що переслідувачі обіцяють жертві і один одному, що «обов’язково повернуться». Переслідувачі можуть просто погрожувати жертві або передавати свої погрози через інших, що є одним з елементів залякування.
Які основні причини булінгу?
Прояв булінгу в людській спільноті багато в чому ґрунтується на протиставленні «своїх» і «чужих» у боротьбі за різні ресурси.
На першому місці як причину булінгу можна зазначити – банальне бажання показати, хто «головний»; на другому – дратівливі особливості характеру однолітків, їх окремі фізичні особливості або поведінка; іноді діти навіть не усвідомлюють, що таким чином вони завдають шкоди своїм одноліткам. Найбільша ймовірність стати жертвою або учасником булінгу має місце у періоди переходу з початкової в середню і з середньої у старшу ланку. У цей період у класах з’являються нові учні, на яких «тисне» вже згуртована за попередній час навчання група однолітків.
Фактори, що сприяють виникненню булінгу:
1) Байдужість дорослих до дитячого насилля.
2) Упереджене ставлення до деяких учнів з боку вчителя.
3) Відсутність контролю за поведінкою школярів на перервах.
4) Страх вчителя (перед неконтрольованим учнем або перед його батьками).
5) «Вигорілий» вчитель, який «відбуває» урок.
6) Нецікаве викладання, відсутність позашкільних заходів для класу, які допомагають сформувати колектив, «здружування» класу проти спільного ворога.
Види булінгу досить різноманітні:
      Фізичний (завдання ударів, штовхання, пошкодження або крадіжка власності)
      Економічний (крадіжки, пошкодження чи знищення одягу та інших особистих речей жертви, вимагання грошей тощо).
     Психологічний (обзивання, глузування або висловлювання, якими ображається стать, раса або національність, виключення інших із групи чи розповсюдження пліток або чуток).
     Сексуальний (принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, фотографування та відеозйомки у переодягальнях, сексуальні погрози та жарти).
      Кібербулінг (образливі повідомлення з погрозами, відредаговані фотографії, блокування акаунтів, шантаж).
70 % знущань відбуваються словесно: принизливі обзивання, глузування, жорстока критика, висміювання та ін. На жаль, кривдник часто залишається непоміченим і непокараним, однак образи безслідно не зникають для «об’єкта» приниження.
Фізичне насильство найбільш помітне, однак становить менше третини випадків булінґу (нанесення ударів, штовхання, підніжки, пошкодження або крадіжка особистих речей жертви та ін.).
Найскладніше зовні помітити соціальне знущання — систематичне приниження почуття гідності потерпілого через ігнорування, ізоляцію, уникання, виключення.
Нині набирає обертів кібербулінґ. Це приниження за допомогою мобільних телефонів, інтернету. Діти реєструються в соціальних мережах, створюють сайти, де можуть вільно спілкуватися, ображаючи інших, поширювати плітки, особисті фотографії або зроблені в роздягальнях чи вбиральнях.
Соціальна складова булінгу:
      1) Жертва – дитина, яку переслідують;
      2) Агресор (переслідувач, булер);
    3) Спостерігачі – також є постраждалими в ситуації булінгу. Мають відчуття провини, власної слабкості, неможливості впливати на ситуацію, почуття причетності до травлі, страху опинитися на місці жертви.

Практично в кожному класі є учні, які стають об’єктами глузувань та знущань, а також агресори, які є ініціаторами булінґу.
Найчастіше цькування ініціюють надміру агресивні діти, які люблять домінувати, тобто бути «головними». Їх не турбують почуття і переживання інших людей, вони прагнуть бути в центрі уваги, контролювати все навколо. Принижуючи інших, вони підвищують власну значущість. Нерідко це відбувається через глибокі психологічні комплекси кривдників. Можливо, вони самі переживали приниження або копіюють ті агресивні й образливі моделі поведінки, які є у їхніх сім’ях.
Найчастіше агресорами (ініціаторами цькування – булерами) є діти з нарцисичними рисами характеру. Основна особливість «нарциса» – прагнення до влади, самоствердження за рахунок інших. Бути «крутим», мати авторитет серед ровесників, як людини, якій ніхто нічого не може зробити. «Ти мені нічого не зробиш» – приховане за усією поведінкою цього учня послання.
Владолюбні учні поділяються на активних та пасивних владолюбців. Перші постійно зачіпають не лише однокласників, але і учителів. Вони знов і знов кидають їм виклик. Словами або діями вони ніби їх атакують.
Тактики активних владолюбців:
       *робити все дуже повільно,
       *не звертати уваги на нагадування про час,
       * здавати незакінчені роботи,
       *шуміти в той час, коли решта учнів працює,
       *інші.
Інколи вони бубнять, коли їх про щось попросять. Вони можуть просто ігнорувати вимоги учителя або погодяться зробити щось, але з показною образою.
Пасивні властолюбці коректно ведуть себе з учителями, але самостверджуються на ровесниках чи молодших дітях.
Як правило, владолюбці не діють без глядачів. Їм потрібні свідки їх влади. Вони провокують вчителя або ровесника перед аудиторією глядачів, і навіть учитель відчуває – якщо він програє цю публічну сутичку, то в очах цих глядачів, залишиться з ярликом «Переможений» до закінчення навчального року.
Усі, кого владолюбець обрав мішенню, завжди під загрозою, під тиском таких можливих ситуацій. Це викликає тривогу, напруження та чимало інших неприємних почуттів, безпосередньо і у вчителів.
Отже, ознаки булера:
       1) Знижена емпатія.
       2) Комплекс неповноцінності (бажання бажання самоствердитися за рахунок інших).
       3) Ієрархічний світогляд, вертикальні зв’язки (якщо ти не підпорядкував когось собі, він може підпорядкувати тебе)
       4) Нирцисичний тип особистості.
       5) Є жертвою в інших обставинах.
       6) Батьки не вказали чітко на кордони та межі поведінки (вседозволеність, відсутність авторитетів, нігілізм).

Зазвичай об’єктом знущань (жертвою) булінґу вибирають тих, у кого є дещо відмінне від однолітків. Відмінність може бути будь-якою: особливості зовнішності; манера спілкування, поведінки; незвичайне захоплення; соціальний статус, національність, релігійна належність. Найчастіше жертвами булінґу стають діти, які мають:
       • фізичні вади – носять окуляри, погано чують, мають порушення опорно- рухового апарату, фізично слабкі;
       • особливості поведінки – замкнуті чи імпульсивні, невпевнені, тривожні;
       • особливості зовнішності – руде волосся, веснянки, відстовбурчені вуха, незвичну форму голови, надмірну худорлявість чи повноту;
   • недостатньо розвинені соціальні навички: часто не мають жодного близького друга, краще спілкуються з дорослими ніж з однолітками;
    • страх перед школою: неуспішність у навчанні часто формує у дітей негативне ставлення до школи, страх відвідування певних предметів, що сприймається навколишніми як підвищена тривожність, невпевненість, провокуючи агресію;
        • відсутність досвіду життя в колективі (так звані «домашні» діти);
        • деякі захворювання: заїкання, дислалія (порушення мовлення), дисграфія (порушення письма), дислексія (порушення читання);
        • знижений рівень інтелекту, труднощі у навчанні;
        • високий інтелект, обдарованість, видатні досягнення;
        • слабо розвинені гігієнічні навички (неохайні, носять брудні речі, мають неприємний запах).
Також це можуть бути новоприбулі діти, переселенці, представники національних меншин тощо.
Отже жертвою булінгу може стати практично будь-хто.

Особливості поведінки жертв булінгу:
   1) Дитина не хоче іти до школи та користується будь-якою можливістю не ходити туди, йде до школи обхідною дорогою.
   2) Повертається зі школи у поганому настрої.
   3) Плаче без очевидних причин.
   4) Не хоче говорити про своїх однокласників та про шкільне життя загалом.
   5) Має зіпсовані речі.
   6) Самооцінка та віра в себе понижуються
   7) Просить додаткові гроші
   8) Її не запрошують в гості, на вечірки, та вона не хоче запрошувати до себе.
Жертви булінґу переживають важкі емоції – почуття приниження і сором, страх, розпач і злість. Булінґ вкрай негативно впливає на соціалізацію жертви, спричиняючи:
     • неадекватне сприймання себе – занижену самооцінку, комплекс неповноцінності, беззахисність;
     • негативне сприймання однолітків – відсторонення від спілкування, самотність, часті прогули у школі;
     • неадекватне сприймання реальності – підвищену тривожність, різноманітні фобії, неврози;
  • девіантну поведінку – схильність до правопорушень, суїцидальні наміри, формування алкогольної, тютюнової чи наркотичної залежності.
Медичні наслідки дії булінгу (за даними ВООЗ):
        1. Соматичні наслідки – головний біль, біль у спині та животі.
        2. Психологічні розлади – депресія, поганий настрій, нервозність, почуття самотності, думки про суїцид.
        3. Психологічна дезадаптація – неспроможність сформуватись повноцінному індивіду, який би відповідав вимогам суспільства.
        4. Розвиток стійких моделей асоціальної поведінки (агресія).
        5. Алкоголізм та наркоманія через замовчування наслідків насилля.
        6. Верховна Рада України 18 грудня 2018 року підтримала проект закону щодо протидії булінгу, який передбачає штрафи за цькування до 3400 гривень.
     7. Цькування неповнолітнього буде каратися штрафом від 50 (850 грн) до 100 (1700 грн) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами від 20 до 40 годин.
       8. Така ж поведінка вчинена групою осіб або повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення буде каратися штрафом від 1700 грн до 3400 грн або громадськими роботами від 40 до 60 годин.
         9. За булінг, вчинений малолітніми або неповнолітніми особами віком від 14 до 16 років, будуть відповідати батьки кривдника.
      10. У тексті законопроекту запропонуваному до другого читання повідомляється, що рідні булера повинні будуть сплатити штраф від 850 до 1700 грн.
       11. Також передбачається стягнення штрафу з особи, яка не повідомила правоохоронців про булінг, у розмірі 850-1700 грн. Директори шкіл повинні будуть контролювати, як виконуються заходи з протидії булінгу, розглядати заяви про випадки цькування від учнів та їхніх батьків.
Як реагувати на цькування.
Молодші школярі мають неодмінно звертатися по допомогу до дорослих — учителів і батьків. Допомога дорослих дуже потрібна і в будь-якому іншому віці, особливо якщо дії кривдників можуть завдати серйозної шкоди фізичному та психічному здоров’ю.
Старші діти, підлітки можуть спробувати самостійно впоратись із деякими ситуаціями. Психологами було розроблено кілька порад для них.
Як впоратися з ситуацією самостійно
• Ігноруйте кривдника. Якщо є можливість, намагайтесь уникнути сварки, зробіть вигляд, що вам байдуже і йдіть геть. Така поведінка не свідчить про боягузтво, адже, навпаки, іноді зробити це набагато складніше, ніж дати волю емоціям.
• Якщо ситуація не дозволяє вам піти, зберігаючи самовладання, використайте гумор. Цим ви можете спантеличити кривдника/кривдників, відволікти його/їх від наміру дошкулити вам.
• Стримуйте гнів і злість. Адже це саме те, чого домагається кривдник. Говоріть спокійно і впевнено, покажіть силу духу.
• Не вступайте в бійку. Кривдник тільки й чекає приводу, щоб застосувати силу. Що агресивніше ви реагуєте, то більше шансів опинитися в загрозливій для вашої безпеки і здоров’я ситуації.
• Не соромтеся обговорювати такі загрозливі ситуації з людьми, яким ви довіряєте. Це допоможе вибудувати правильну лінію поведінки і припинити насилля.

Що можуть зробити батьки.
Багато учнів соромляться розповідати дорослим, що вони є жертвами булінґу.
Проте якщо дитина все-таки підтвердила в розмові, що вона стала жертвою булінґу, то скажіть їй:
Я тобі вірю (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви повністю на її боці).
Мені шкода, що з тобою це сталося (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви переживаєте за неї і співчуваєте їй).
Це не твоя провина (це допоможе дитині зрозуміти, що її не звинувачують у тому, що сталося).
Таке може трапитися з кожним (це допоможе дитині зрозуміти, що вона не самотня: багатьом її одноліткам доводиться переживати залякування та агресію в той чи той момент свого життя).
Добре, що ти сказав мені про це (це допоможе дитині зрозуміти, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу).
Я люблю тебе і намагатимуся зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека (це допоможе дитині з надією подивитись у майбутнє та відчути захист).
Не залишайте цю ситуацію без уваги. Якщо дитина не вирішила її самостійно, зверніться до класного керівника, а в разі його/її неспроможності владнати ситуацію, до завуча або директора школи. Найкраще написати і зареєструвати офіційну заяву, адже керівництво навчального закладу несе особисту відповідальність за створення безпечного і комфортного середовища для кожної дитини.
Якщо вчителі та адміністрація не розв’язали проблему, не варто зволікати із написанням відповідної заяви до поліції.

Що можуть зробити вчителі.
У школі вирішальна роль у боротьбі з булінґом належить учителям. Проте впоратися з цією проблемою вони можуть тільки за підтримки керівництва школи, батьків, представників місцевих органів влади та громадських організацій. Для успішної боротьби з насильством у школі:
• Усі члени шкільної спільноти мають дійти єдиної думки, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання і нетерпимість у школі є неприйнятними.
• Кожен має знати про те, в яких формах може виявлятися насильство й цькування і як від нього страждають люди. Вивчення прав людини і виховання в дусі миру має бути включено до шкільної програми.
• Спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки у класі, а потім загальношкільні правила. Правила мають бути складені в позитивному ключі «як треба», а не як «не треба» поводитися. Правила мають бути зрозумілими, точними і короткими.
• Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил.
• Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є неприпустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою при повторних випадках агресії.
• Аналізуючи ситуацію, треба з’ясувати, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого й обов’язково поговорити із кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося. До такої розмови варто залучити шкільного психолога.
• Залежно від тяжкості вчинку можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході.
• Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і , якщо треба, покликати на допомогу дорослих.
• Потрібно запровадити механізми повідомлення про випадки насильства, щоб учні не боялися цього робити. Ці механізми повинні забезпечувати учням підтримку і конфіденційність, бути тактовними.
• Для успішного попередження та протидії насильству треба проводити заняття з навчання навичок ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.